Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Загублений святий

А якось Ісусик на рік загубився. Аби знайти його, впродовж трьохсот шістдесяти п’яти днів і ночей були задіяні всі мешканці округи. Обставини, за яких він зник цього разу, були схожі на ті, що оточували його пропажу у ніч Найсолодшого Господа нашого Ісуса Христа у Вентурі. Знаний в окрузі сутяжник без зайвих слів у неслушний час схопив ідола і пожбурив його в сусідній садок. Не дозволяючи розгубленості і замішанню вирватись уперед, віряни одразу ж взялися за розчистку садка, сантиметр за сантиметром. Через дванадцять годин там не було вже ні травинки, але Ісусик так і не знайшовся. Тоді почати порпати землю. І надармо порпали її цілий тиждень і ще наступний. Й нарешті через два тижні пошуків розважили, що спомагання у цій справі становить епітимію, а знахідка Ісусика обумовлює індульгенцію. Відтоді садок перетворився на місце паломництва, а згодом — на базар. Довкола нього встановили лавки, і чоловіки та жінки з найвіддаленіших місць Ла-Сьєрпе приходили порпати землю, копати її, перевертати вже не раз перевернутий ґрунт, щоб знайти Ісусика. Кажуть ті, хто знає це з перших рук, що загублений Ісусик і далі творив дива, за винятком того, аби віднайтися. То був поганий рік для Ла-Сьєрпе. Урожаї зменшились, погіршилась якість зерна, а прибутки були недостатніми для того, аби задовольнити потреби округи, яких того року було стільки, як ніколи.

Розмноження Ісусика

Існує чудова і дуже живописна оповідка про той поганий рік, коли загубився Ісусик. В одному домі Ла-Сьєрпе з’явився підроблений Ісусик, вирізаний дотепним антіокійцем, який в такий спосіб кинув виклик народному обуренню і мало не поплатився за свою авантюру. Цей епізод дав початок цілій низці підробок, виготовленню великої кількості неканонічних Ісусиків, які з’являлись де завгодно і до такої міри бентежили душі, що в певний момент постало питання, чи серед тієї значної кількості фальшивих ідолів, бува, немає справжнього. Інстинкт, який допомагає мешканцям Ла-Сьєрпе відрізнити справжнє від підробленого, спочатку був єдиним засобом, до якого міг вдатися власник Ісусика, щоб розпізнати його образ. Люди обдивлялися фігурку і попросту казали: «Це не він». І власник від неї відмовлявся, бо навіть якби той Ісусик був справжнім, він ні до чого не був би придатний, якщо його вірні запевняли, що він — один із фальшивих. Та був момент, коли довкола автентичності ідолів зародилися суперечки. Через вісім місяців після пропажі авторитет Ісусика почали ставити під сумнів. Віра його ревних прибічників похитнулася, і купу ідолів сумнівної репутації спалили, бо хтось запевнив, що справжній Ісусик не вразливий до вогню.

Профспілка ідолів

Коли проблему численних фальшивих Ісусиків було розв’язано, уява фанатиків вимислила нові засоби, аби відшукати ідола. Чудотворну дошку, Чудотворну нирку, всю вигадливу галерею рогів, копит, металевих кілець і кухонного начиння, що утворює щасливі святці Ла-Сьєрпе, перенесли в садок, аби вона підкріпила в тісній профспілковій солідарності виснажливі пошуки Ісусика. Але цей прийом також виявився марним.

І рівно тоді, коли від ночі пропажі минув рік, якийсь експерт у вимогах і невдоволеннях Ісусика вимислив рятівний засіб; він сказав, що Ісусик бажає великого бою биків.

Скотарі з цілої округи посприяли грошима, неприрученою худобою і п’ятьма днями оплачуваної відпустки для своїх пеонів. Свято було найбільш багатолюдним, яскравим і шумним з усіх, які пам’ятають у Ла-Сьєрпе, та п’ять днів минули, а Ісусик не з’явився. На ранок після останньої ночі, коли пеони верталися до своєї роботи, а фанатики округи вигадували нові засоби і чудернацькі епітимії для того, аби Ісусик з’явився; якась жінка, що проходила за шість ліг від садка, знайшла чорного чоловічка, що валявся посеред дороги. У подвір’ї найближчого будинку розвели багаття і кинули в нього фігурку. Коли вогонь погас, ідол лежав собі там, бездоганний в своїй цілісності справжнього Ісусика.

Приватна власність Ісусика

Таким був початок особистих багатств Ісусика. Господар саду передав йому свої права — за умови, що земельна ділянка буде вважатися особистим майном фігури, а не її власника. Відтоді Ісусик отримує від своїх вірних голови худоби і землі з доброю пашею і протічною водою. Звісно, що управителем цього майна є власник ідола. Та нині не можна вказати йому на відхилення в управлінні господарством. У такий спосіб Ісусик є хазяїном саду, двох домів і дбайливо доглянутого пасовиська, на якому пасуться корови, воли, коні та мули, позначені його власним тавром. Це щось подібне до того, що відбувається з Христом із міста Сан-Беніто, проти якого кілька років тому провадили слідство через крадіж худоби, бо з’явилася чужа худоба, позначена його тавром.

Чування у Ла-Сьєрпе

Господині в Ла-Сьєрпе йдуть на закупи щоразу, коли хтось вмирає. Чування є осереддям комерційної і соціальної активності округи, мешканці якої не мають іншої нагоди зустрітися, зібратись і розважитись, ніж та, яку їм несподівано дає смерть знайомого. Тому чування є яскравим і шумним балаганним видовищем, де найменш важливим, випадковим і анекдотичним є мрець.

Коли в Ла-Сьєрпе вмирає людина, дві інші вирушають у протилежні боки: одна — до Ґваріпи, щоб купити труну, інша — у болота, аби рознести новину. Приготування в домі починаються з прибирання подвір’я і збирання усіх предметів, які можуть тієї ночі і ще у вісім наступних створювати перепони для вільного руху гостей. У найдальшому кутку, де він не перешкоджатиме і де менше заважатиме, при самій землі лежить померлий, покладений на дві дошки. Люди починають сходитись надвечір. Йдуть просто у двір і ставлять при паркані лавки з витребеньками, смажениною, дешевими натираннями, гасом, сірниками. Смерком подвір’я перетворюється на сільський базар, в центрі якого стоїть велетенський чан, наповнений по вінця горілкою, яку женуть в окрузі, а в ньому плавають численні невеличкі ковшики, зроблені із зелених гарбузів. Цей чан і мрець як привід — єдині внески родини.

Школа любові

По один бік двору, за найбільшим столом, збираються молоді дівчата, щоб скручувати листя тютюну. Не всі, а тільки ті, що прагнуть знайти чоловіка. Ті, котрі воліють наразі займатись чимось менш ризикованим, на чуванні можуть робити все, що схочуть, тільки не скручувати тютюн. Хоча, загалом, дівчата, які не прагнуть знайти чоловіка, не ходять на гульбища.

Для чоловіків, які прагнуть знайти жінку,