«Шоа» у Львові - Євгеній Петрович Наконечний
Відтворенню автором клімату подій сприяє те, що він не модернізує мови, а називає людей і речі так, як вони називалися свого часу. З одним лише винятком: слово «жид», яке до вересня 1939 р. було в Західній Україні єдино вживаним і не містило тоді в собі чогось образливого, замінено прийнятим у наш час визначенням «єврей». Справа в тому, що сучасне єврейське населення Західної України — це вихідці із земель колишньої Російської імперії, де ще з XIX ст. слово «жид» стало вважатись зневажливіш і замінялось (принаймні тими, хто не сприймав антисемітизму) на біблійне «єврей» (з давнього «гебрей»). У своїй недавній книжці «Украдене ім'я» Є. Наконечний підкреслює, що українці, які вважають неприйнятними нав'язувані їм колись визначення «русини», «малороси», «хохол» тощо, не повинні називати євреїв словом, яке для них є небажаним. Відзначимо однак, що неправомірною є заміна будь-якого слова в цитатах з документів.
Для Львова тотальне знищення євреїв (за неточними даними, з них окупацію пережило лише бл. 800 чоловік) було втратою етнічно-культурної спільноти, яка сформувалася ще за княжих часів, а пізніше впродовж віків становила приблизно третину населення міста. Серед них були ремісники й візники, крамарі й фінансисти, лікарі й адвокати, письменники, журналісти, митці, представники всіх інших професій. Євген Наконечний стверджує — на наш погляд, надто категорично — начебто суспільно-культурне життя львівських українців і євреїв рухалось по різних орбітах. Але і сам він наводить факти про зв'язки і взаємовпливи, згадує успішне блокування українських і єврейських партій на виборах до Крайового сейму і ради міста, спільну боротьбу українців і євреїв проти дискримінації меншин в університеті.
Євген Наконечний привернув увагу громадськості до дуже важливої теми. В Ізраїлі видано багато «книг-пам'ятників», присвячених окремим містам. Книга Є. Наконечного — перший і єдиний у своєму роді унікальний пам'ятник долі одного будинку, всіх його мешканців. На прикладі однієї кам'яниці вдалось показати долю єврейських співгромадян особливо яскраво, більш всебічно, а в чомусь і більш переконливо, ніж це можна було б зробити на матеріали цілого міста.
Заслугою Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника HAH України є публікація дуже потрібної, талановито написаної і правдивої книги, яка відразу ж стала бібліографічною рідкістю. Без сумніву, і друге видання не залежиться на книгарських полицях, не сумніваємося, що будуть подібні дальші перевидання. Бажано також, щоб з'явилися переклади німецькою й англійською мовами. Хочеться також сподіватися, що цінна книга Євгена Наконечного спонукає й інших очевидців поділитися спогадами про трагічне минуле.
Ярослав Ісаєвич,
академік HAH України,
директор інституту українознавства
ім. І. Крип'якевича НАН України
Примечания1
Відомий львівський професор-юрист Маврицій Аллерганд записав ті дні у своєму щоденнику розмову з колишнім суддею апеляційного суду, якого він називає „Вл. В.”. На слова останнього, що погром „вчинив польський мотлох”, Аллерганд не заперечив по суті, а сказав лише, що українці, які, мовляв, „мали владу і вплив, нічого не зробили, щоб запобігти погромам” (Allerhand M., Allerhand L. Zapiski z tamtego świata. Kraków 2003, s. 38). Розуміється, на той час влада належала німцям, проголошення Української держави тут нічого не змінило.
(обратно) 2Rogalski М. Listopad we Lwowie 86 lat temu // Semper fidelis, 2004, 6(83), s. 35-37.
(обратно) 3Не випадково Петлюра і один з діячів грузинського антибільшовицького уряду були вбиті відразу після приходу в Польщі до влади Ю. Пілсудського: правителі СРСР боялися союзу Польщі з українцями і грузинами.
(обратно) 4Белжець розташований на залізниці Львів — Люблін. Колись це була остання місцевість Галичини і Австрійської імперії перед межею з Холмщиною і кордоном царської Росії.
(обратно)Оглавление 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
