Вирвані сторінки з автобіографії - Марія Василівна Матіос
І село знову пішло до «темної - дивитися-чудуватися, як то таке може бути?!
XXI століття. Ліна Василівна Костенко розповіла мені про згорілий цвинтар в одному із сіл (тепер це вже ліс) чорнобильської зони, де цілим і неушкодженим залишився один хрест. Мало того, на тому хресті, не торканий вогнем, залишився вишитий рушник.
То був хрест на могилі дружини колишнього сільського священика - о.Федора.
...«Скрізь був Бог, лиш не всі люди то розуміють. Такі тепер усі вчені та грамотні, що послати
до с нема кого. Грамотні - а простого не розуміють. А Бог уже був скрізь ще до того, як ми народилися», - сказав мені якось тато.
Якби ж то я була завжди слухала, що кажуть розумні люди.
Однак дещо я таки почула.
МОЯ СОЛОДКА БУКОВИНА«Буковино ти зелена,
На три части поділена,
ляно...»
(Буковинська народна пісня часів Першої світової війни).«На Буковину, як у Палестину,
Відпроситься душа твоя...»
(Борис БУНЧУК).«Тут Бога схоплено за бороду
Руками приспаних смерек».
(Моє). Не знаю, чи може така штука бути предметом гордощів, але коли я думаю про свою Буковину, де я народилася, виросла і жила більшу частину дотеперішнього життя, чую, як до очей навертаються сльози. Я, мабуть, таки із отих селян, що прикипіли до своєї землі - і мене звідти можна відірвати хіба лише із кров'ю... Я САПЕР, А НЕ МІНЕР ІСТОРІЇ(Із передмови до українсько-російського видання «Солодкої Дарусі», Львів: ЛА «Піраміда», 2010)
Дорогий мій Читачу!
Почавши читати цю книжку, абстрагуйся від усього, що Ти чув про неї із чиїхось уст - добре чи погане.
Відкинь упередження від оманливої назви;
від непритаманної Тобі у багатьох випадках мови;
абстрагуйся від сюжетів, які, на перший погляд, можуть видатися чужими Твоїй людській сутності й навіть жорстокими.
Але зосередься, - прошу Тебе, Читачу, дуже! - на колізіях окремої людської долі. Дарма, що ця доля, можливо, не має нічого спільного з Твоїми теперішніми уподобаннями, історією Твоєї приватної історії чи історій близьких Тобі людей.
Згодом, коли Ти з розпачем чи тугою, нерозумінням чи люттю перегорнеш останню сторінку книжки, на мить задумайся: а це ж могло трапитися й зі мною, якби я жив Тоді і Там!
А ще спробуй замислитися над тим, що безжальне колесо обставин вічне - на те воно й КОЛЕСО!
І втручання в особисте життя, але вже на тлі інших інтер'єрів, пейзажів і антуражу, може трапитися і з Тобою чи Твоїми близькими навіть сьогодні, тепер, у техногенному, «крутому» XXI столітті, незалежно від того, у чому Ти ходиш - в одежах від Бріоні чи в незмінній селянській куфайці. Може трапитися так само драматично, як у моїх книжках. Не в бункері і не в лісі - а в «єврокабінеті», на шахті, на заводі чи навіть у салоні «Мерседеса».
А згодом, якщо Ти маєш близьких чи знайомих людей поважного віку, поцікався, мій Читачу, що було з ними в середині минулого сторіччя? І що Твої близькі знають про долі своїх єдинокровних братів в інших частинах України? Зокрема там, де відбуваються події «Солодкої Дарусі» - у гуцульській частині Північної Буковини (територія сучасної Чернівецької області).
На тій землі, де лише у першій половині XX століття мало не двадцять разів мінялася влада?!
* * *Вдумайся, дорогий Читачу, у скупу, але дуже промовисту хронологію ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ звичайного буковинця упродовж неповних ста літ!
- На початку XX століття на Буковині продовжувала правити Австро-Угорська монархія;
- тричі за два роки з початку Першої світової війни (1914-1916) на цьому клаптику землі почергово «борюкалися» Російська імперія із смертельно пораненою цісарською короною;
- 3 листопада 1918 року в Чернівцях відбулося Буковинське віче з вимогою приєднання української частини Буковини до УНР, а з 7 листопада 1918 року на Буковину знову вернулося Румунське королівство на підставі мирних угод;
- кілька місяців 1919 року генерал Зайдек відповідно до міжнародних угод утримував гуцульську частину Буковини в межах Польщі, й саме тоді на тих землях панував правдивий «безвізовий» режим: люди з Городенки (Галичина) безперешкодно, але з посвідченням особи, ходили через річку-кордон Черемош обробляти свої городи на Буковину;
- 1919 року, після упорядкування кордонів між Польщею і Румунією, такий цивільний «туризм» припинився, щоправда, з поверненням приватної землі її господарям по два боки кордону; а далі - вересень 1939 року: прихід радянської влади в Галичину - масові втечі на «румунську» Буковину переслідуваних галицьких євреїв та українців, що боронилися від перших депортацій; на Буковині далі порядкує королівська Румунія аж до 28 червня 1940 року;
- 2 серпня 1940 року - законодавче підтвердження (сесією Верховної Ради СРСР) приєднання Північної Буковини до СРСР; утворення Чернівецької області УРСР; річне господарювання тут (до 22 червня 1941 р.) радянської влади; на підставі «Угоди між Урядом СРСР і Урядом Німеччини» від 5 вересня 1940 року за синхронних дій НКВД і гестапо - масова депортація на землі Рейху майже 45 тис. буковинських німців, які жили на Буковині з 1781 року, а також депортація 14-15 червня 1941 року
