Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Тепер – щодо І і ІІ частин «Походу».

Автор, ознайомившися докладно з поглядами на його працю особливо бойового старшинства, яке своїм потом і кров'ю писало нашу воєнну історію, морально задоволений оцінкою її. Так само автор вдячний і за всі вказівки щодо фактичного боку справи, які доповнили відомості автора, бо сам він не мав змоги користуватися полковими й дивізійними журналами про військові події.

Злісна й безгрунтовна була критика з боку тих, хто відчув себе ображеним та їхніх прихильників – за спроби подати характеристики наших військових керівників.

Кажуть, а дехто й пише:

1. «Як автор відважився подавати характеристики ще живих людей?»

2. «За характеристики наших вождів вороги раді сплатити грубі гроші – Це або необачність, або… легковажність».

Розгляньмося докладніше в цій справі. Отже, хто, де й коли на всьому білому світі студіював воєнну історію або опрацьовував військовий дослід, у яких не було би звернуто пильної уваги авторами на докладний опис і з'ясування головного чинника війни – збройної сили?

Зрозуміти те чи інше військове явище, не знаючи властивостей ворогуючих армій, неможливо.

Козачий склад має велике значення, а ще більше душа армії – її командний склад, і найбільшу ролю відіграє розум і воля армії – її вожді. Зовсім інші будуть наслідки бойових дій під проводом Наполеона, Фоша, Гіндeнбурга, Богдана Хмельницького, Богуна, Сагайдачного, ніж під керуванням нікчемного Меласа або Тетері.

Вдразу ж видно, хто веде дивізію до бою: відважний Удовиченко, рішучий Бізанц, похмурий, хоробрий Безручко, чи авантурники – Волох або Данченко.

Отже, уникнути характеристик при військовому досліді неможливо.

Далі. Весь світ творить культ своїх героїв і ганьбить злодіїв ще за їхнього життя. Світова література – тому яскравий доказ. Всі видатніші керівники европейських армій нам добре відомі. Також ми знаємо й «альтруїстів» Троцького, Дзержинського та інших. Німці ще за життя збудували статую своєму героєві, старому Гінденбургові.

Чому ж ми, українці, про своїх вождів маємо мовчати?

Кожний мусить відповідати за свої вчинки ще за життя. Це дасть новий імпульс чесному працівникові і, можливо, стримає від злочину незрівноважену й легкодуху людину.

Нарешті, в часи тієї війни, яка точиться на всьому терені колишньої Росії, вороги один одного добре знають – з попередньої спільної праці, і з загальної опінії.

Наші відважні вожді добре далися в знаки ворогам на бойових полях – хист їхній ворогам відомий. Слабенькі ж люди нецікаві ні нам, ні ворогам.

Плян праці ІІІ-ї частини

Третю частину нашої праці ми закінчуємо вступом наших армій до Києва і розгромом Наддніпрянською армією 46-ї червоної дивізії і бригади 47-ї дивізії під Вапняркою.

Дальші події в Києві, і комплікації, що виникли поміж Українськими Арміями і Добровольцями, є початком і однією з психологічних причин вибуху війни між Добровольцями і Армією УНР.

Тому ми, для цільности досліду, всі ці події думаємо розглянути окремо в четвертій частині «Походу». Бажано, щоб НК ГА, базуючись на поданих нами фактичних і числових даних, внесла відповідні коректи в нашу працю.

АВТОР

3-я частина походу була опрацьована в 1919-20 роках під безпосереднім враженням мілітарно-революційної боротьби Укр. Народу. В другому видані цієї частини не робимо змін ні по формі ні по змісту, щоб мимо волі не підпасти у своїх нових оцінках подій і людей впливам 25-річного емігрантського життя.

Крім того автор бажає дати читачеві змогу об'єктивно вжитися і безпосередньо сприняти великі події цієї переломової історичної доби.

Становище уряду. Сх. ч. 1.

Проскурів, після місячних кривавих боїв, нами залишено. Червоні провадили далі свій наступ, щоб відрізати нас від Збруча, захопити Кам'янець на Поділлі і рештки нашої бази.

Уряд був під безпосередньою загрозою потрапити в полон, евакуюватися за кордон, або перейти, в дуже зменшеному складі, до наших східних дивізій, щоб продертися до повстанців.

Стан групи СС І Волинської. Сх. ч. 1.

Стан наших частин, які оперували на Проскурівському напрямку, був жахливий. Відсутність набоїв, реакція й перевтома по важких, довготривалих боях, відворот від Проскурова (значення якого всі добре розуміли) та активна ворожість з боку деяких шарів населення Проскурівського повіту до нашого війська, відбилися прикро на його настрої.

Група СС тимчасово втратила боєздатність і намагалася відірватися від ворога. Отаман Коновалець прямував на Лянцкорунь поза Волинською групою, обози його йшли на Скалу й далі на Збруч, частини ще були на фронті Фрампіль-Куяви. Можливо припустити, що в нього могла з'явитися потайна думка перейти за Збруч і приєднатися до Галицької Армії (зазначаю, що це мої особисті міркування, документальних підстав не маю).

Волинська група теж відсовувалась на південь; вона дуже слабо стримувала тиск червоних.

Запорізька група. Сх. ч. 1.

У Запорожців, навіть у тих, нарешті, терпець урвався. В частинах почалися заворушення. Між Запорожцями з'явилась «течія» – ні в якому, разі не йти назад за Збруч або в Румунію, де вони так багато набралися лиха під час свого переїзду: краще кинутися в передню Україну до повстанців. Уряд нехай – або йде з військом, або лишається тут.

Особливо хвилювалися й збивали бучу гайдамаки. Вони згубили з світу свого командира, полк. Виноградова, бойового й хороброго старiину, і вимагали, щоб до них приїхав сам Головний Отаман.

Деякі yевеличкі відділи, наприклад, курінь Холодного Яру, повстанці Павловського – свавільно вирушили