Похід українських армій на Київ-Одесу 1919 - Микола Капустянський

Таким чином, поляки надалі позбавили нашу делегацію можливости координувати свої вимоги з ситуацією на фронті.

А там розвивалися важливі події.

Наддніпрянська армія за 2-3 тижні розбила червоних, звільнивши від них великі обшари й майже цілком опануваши Поділлям. Рівно ж і Галицька армія несподівано обвалилася, як сніг на голову, польському війську, трощила його відділи, вдерлася далеко в Східню Галичину, загрожуючи самому Львову.

Наші делегати випадково довідалися про успіхи Українських армій, але докладних відомостей про бойовий фронт не було.

Поляки під враженням від своїх поразок трохи пом'ягшали і, нарешті, по довгих та впертих дебатах (українська делегація обстоювала Тарнопіль), дійшло навіть до зірвання переговорів, – (поляки не йшли на уступки) 15 червня осягнуто згоди (див. Додатки )

Демаркаційна лінія і ставлення НК ГА.

Демаркаційну лінію проєктовано так: старий російський кордон на північ від Тарнополя,[23] від р. Буг до містечка Олексинець, с. Янківці на р. Сереті, по Серету до с. Біла, р. Золота Липа, далі на північний захід р. Дністер.

Обидві сторони зобов'язалися не збільшувати війська на галицько-польському фронті, а навіть дозволялося перекидати свої відділи на іншї бойові фронти.

Бойові акції припиняється 20 травня, а групування, зокрема демаркаційної лінії, почати з 23 травня.

Проєкт згоди було відвезено полк. Сулківським до нашого Уряду й затверджено. Повертаючись до Львова, полковник завітав і до НК ГА, щоб завішення зброї було затверджене диктатором Петрушевичем і генералом Грековим.

Полковник Сулківський також заїздив до НК ГА і під час своєї подорожі до Уряду та інформував її про ситуацію. Генерал Греков і диктатор Петрушевич відмовилися підписати таку умову, з огляду на великі успіхи своєї армії.

Позитивні сторони.

Розглянемо позитивні та негативні сторони умови.

1. Це було тільки завішення зброї між арміями, а не політична умова.

2. Головного було досягнуто: Польська армія, як ворог, на деякий час відпадає: проти Української армії лишається тільки один противник – большевики.

3. Галицькій армії забезпечується хоч, порівнюючи, невеликий клаптик своєї території, де вона мала змогу упорядкуватися й допомогти Наддніпрянській армії в її боротьбі. Дальші кроки залежали від обставин і організаційної здібности Галицького Уряду та інтелігенції.

4. Крім того, це замирення розв'язувало руки Галицькому Урядові в його зносинах із Західньою Европою, де він мав змогу придбати собі забраклої військової техніки. Гадаю, що тоді Франція та інші держави вже не перешкоджали б цьому, а можливо припустити, що й допомагали б.

Негативні сторони.

1. Завішення зброї сталося в момент апогею військових успіхів Галицької армії: вона досягла на правому крилі приблизно Золочева, а на лівому – Гнилої Липи.

Тому доводилося без бою залишати полякам значні простори, що прикро відбилося б на настрої армії (праве крило треба відтягти на десятки верст аж за Тарнопіль).

2. З стратегічного боку демаркаційна лінія була не досить безпечна для ГА, бо поляки мали змогу скупчити резерви на магістралі Львів-Тарнопіль і звідти, на випадок непорозуміння, розрізати Галицьку армію й примусити частину її сил відійти на ворожо-невтральну Румунію, яка, за згодою з поляками, захопила, під час першого відвороту ГА, південний кут Східньої Галичини.

3. Завішення зброї зупиняло переможний рух ГА. Її керівники, здається мені, мали думку швидко просунути своє ліве крило вперед і вийти на південь від Львова з тим, щоб перекинути свою базу на Лавочну, Стрий і далі базуватися на прихильну Чехословаччину й Угорщину.

Аналіза плянів і рішень ген. Грекова.

В Лавочній вже було зібрано 5 мільйонів мушкетних набоїв і кілька тисяч гарматних, що для ГА передовсім мало вирішне значення. В цьому районі вони сподівались поповнити і побільшити армію ще на два корпуси (4 і 5), кадри для яких уже підготовлялися. Потім уже, коли б сприяли умови, наступати на Львів із південного заходу.

Отже, НК ГА вела операції, насамперед, за посідання нової бази, бо ні за Збручем, ні в Румунії, через різні умови, значних запасів військової техніки отримати не передбачалося. Тому то ми цілком уявляємо, що важко було її керівникам у момент найбільших успіхів відмовитися від дальших акцій.

Тепер ще не час докладніше розбиратися в тих обставинах, за яких складалися умови про завішення зброї. Чи мала змогу українська делегація, за більшої своєї упертости і належної поінформованости, досягти кращих умов завішення зброї, і чи таке досягнення відбилося б позитивно на прийнятті умов диктатором Петрушевичем і ген. Грековим?

Все ж ми мусимо рішуче зазначити, що зірвали військову умову диктатор Петрушевич і ген. Греків.

Це був початок нового курсу, який, нарешті, скінчився незчисленними бідами для Галицької армії та її народу.

Зрозуміло, що диктатор Петрушевич поставився обережно до підписання хоч би й військової згоди з поляками, бо він, думається нам, не хотів поступитися повнотою домагань Галицького народу й цим створити небажаний прецедент.

Цілком інакше мусіла поставитись до цього галицька стратегія.

Хоч і важко було Начальному Вождеві зупинити армію в момент найбільших успіхів і не ризикнути продовжити операції – «пан, або пропав», щоб потім не каятися ціле життя, що можна було виграти справу, а її не доведено до краю, все ж вважаю, що ген. Греків мусів докладніше здати собі звіт стратегічної ситуації та уважніше її проаналізувати.

Правда, плян НК ГА – перекинути свою базу на південь, на Лавочну-Стрий, мав би багато позитивного, але чи було можливо його здійснити за даних обставин? Ось про що йдеться.