Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Це також було помилкою. Кадудаль явно недооцінив людей Фуше, які залишилися в поліції після відходу великого міністра. Таких як, наприклад, учня і заступника Фуше, державного радника Реаля або керівника таємної політичної поліції міністерства, видатного фахівця у своїй справі Шарля Демареза. Більше того, дивлячись, що дні минають і нічого поганого не відбувається, він проігнорував арешт Квереля і майже забув про нього. Бажання помсти - це наркотик, який дозволяє забути про все, крім помсти. 7 грудня 1803 року Жорж вирушив до Бівілля, щоб особисто прийняти другу групу, оскільки він вважав, що вітатиме Й.К.В., графа д'Артуа. Але він помилився.
У цій групі з шести командос було два аси: тридцятиоднорічний аристократ з оточення графа д'Артуа Арманд де Поліньяк, смілива людина, яка рішуче пішла на все, і тридцятитрирічний в минулому офіцер Жан Батист Костер де Сен-Віктор, запеклий рояліст із блискавичними рефлексами, гострим розумом і красою, яка захоплювала кожну жінку, на яку він дивився. Разом з Лімоеланом, Сен-Реджантом і Карбоном він належав до вузької групи організаторів замаху на вулиці Сен-Нікез, але не брав участі в останній фазі операції (вибух напередодні Різдва) і зумів втекти з лап Фуше.
Знову нічні марші, селянські юшки та нічліги на соломі. Під час цієї подорожі вони замовили чотири мундири драгунів і єгерів у найкращого кравця в Омалі, Дебоссо. Команда була готовою протягом десяти днів, і Кадудаль забрав їх під час наступного рейду до узбережжя.
Наступний набіг відбувся в січні 1804 року. Жорж поїхав до Бівілля з Раулем Гайяром і чекав на фермі Ла Потері прибуття герцога. Він мав надію, що Бурбон цього разу не розчарує — настав час. Очікувана група вирушила з порту Діл 11 січня, але через шторм лише через п'ять днів, 16 січня, "El Vincejo" досяг скелі, привізши: генерала Пішегрю, який мав при собі величезну суму в п'ятнадцять тисяч ліврів, його ад'ютанта, генерала Лайоле, Армана Гайяра (брата Рауля), Жюля де Поліньяка (молодшого брата Армана де Поліньяка), маркіза де Рів'єра (ад'ютанта графа д'Артуа) і приятеля Пішегрю, швейцарського майора Руссільона. Стоячи на порозі будинку, Кадудаль з тривогою спостерігав, як із темряви виринають силуети.
- Ви привели герцога? — запитав він нарешті.
- Ні, — пролунала відповідь.
Тоді Жорж підняв руки до неба й тихо прошепотів:
- Ми згублені!
Я не можу гарантувати достовірність цих слів. Проте я гарантую, що з цього моменту Кадудаль раз і назавжди позбувся будь-яких ілюзій щодо прибуття Бурбона, запланованого за сценарієм "Coup еssentiel". Граф д'Артуа, в майбутньому король Карл X, прислав своїх найкращих офіцерів, але сам він був занадто боягузливим, щоб ступити на французьку землю в той час, коли нею правив Бонапарт. Таких, як він, довелося повертати на батьківщину в чужих чемоданах. Це зробили англійці, австрійці, пруссаки та росіяни в 1814 і 1815 роках.
Цього разу мандрували верхи. У Парижі всі розбрелися по своїх схованках. Пішегрю, як і Кадудаль, використав майже всі, які були в його розпорядженні. Прибувши і зрозумівши, що розраховувати на Бурбона немає сенсу, Жорж з надією чекав зустрічі двох генералів і рішення Моро. Ця надія була не дуже виправданою з огляду на той факт, що змовники не здогадувалися, чи захоче Моро взагалі долучитися до реставрації Бурбонів, незалежно від того, чи був він про-роялістом чи ні. Фактом було також те, що обидва хворобливо амбітні воїни відчували взаємну неприязнь один до одного. У випадку Пішегрю було також почуття ревнощів до значно більшого впливу Моро в армії. Однак він дав Бурбонам і лондонському кабінету слово, що Моро приєднається до змови, і намагався його дотримати. Їхні перші контакти листами (з використанням таємних кур’єрів) у 1803 році, здавалося, вказували на те, що Моро готовий підтримати операцію "Coup еssentiel".
Зустріч Кадудаля, Моро і Пішегрю
Зустріч між ними була організована Лайоле. Вона відбулася 28 січня 1804 року о 21 годині на вулиці Мадлен. Моро прийшов туди пішки, щільно загорнувшись в синій плащ і в капелюсі з широкими полями. Пішегрю прибув до домовленого будинку на фіакрі разом з Кадудалем і Буве де Лозьє. Боячись, що Моро, сповнений республіканського духу, підживлений гордістю та буйними політичними амбіціями своєї тещи, не захоче розмовляти з шуаном, або "селянським бандитом" (Моро зневажливо відгукувався про Кадудаля, про що Пішегрю вже знав, але Кадудаль - ще ні) - Пішегрю залишив своїх супутників біля фіакру і далі пішов сам. Лише після сердечного прийому (обидва генерали пробачили один одному старі образи) і перших домовленостей Пішегрю представив Жоржа. Побачивши шуана раніше балакучий і ввічливий Моро завмер і з кожною миттю ставав все недружелюбним...
Згадану розмову чи нараду, її атмосферу та зміст пізніше відтворили під час слідства. І знову антинаполеонівські історики намагалися заперечити автентичність цього переказу (і навіть факт самої зустрічі), але оскільки вони робили це за ідентичною системою, що й у описаних раніше випадках (той же аналогічна "послідовність", та сама відсутність контрдоказів), ми позбавимо себе від заглиблення в ці відбілюючі комбінації. Схема завжди схожа: все, що свідчить проти роялістів, графа д'Артуа і Кадудаля, а також проти генерала Моро, — це злив підробок, брехні, підготовленої поліцією і пропагандою режиму (тобто Наполеона), і наклепи, вигадані бонапартистськими журналістами та архівістами. Звичайно! Приймаючи цю точку зору, було б розумно припустити, що Гедеон і його люди прибули до Парижа для туристичної поїздки, в якій головним змістом розважальної програми було посадити Першого Консула Республіки в мішок і відвезти його, як кота, в Англію. Просто. Факти та подальші свідчення змовників довели протилежне. Тим
