Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Про обидві ці цілі я вже писав у попередніх строфах, то чому я повторююся? Ну, мені здається, хоч цілі не змінилися, але під впливом переживань і потрясінь змінилася мотивація. Після зустрічі з Наполеоном ображений Кадудаль ставився до особистої помсти як до фрагменту, як до одного з елементів політичної гри, точніше своєї політичної мети. Після втрати двох найближчих людей помста стала для нього біологічною потребою, і лише завдяки їй він зміг частково "знайти своє втрачене щастя". У свою чергу, боротьба за реставрацію Бурбонів спочатку була для нього біологічною потребою, оскільки він народився змовником, а про-роялістська змова була кращою за багато інших, які він міг знайти. Тільки після візитів до Лондона та входження у світ дипломатичних офісів, після того, як вони були відшліфовані як "aux façons mondaines", народився новий Кадудаль - "homo politicus". Для нього справа Бурбонів стала справою його власної політичної кар’єри, і відтоді він підтримував її холодно, радше з розрахунку, ніж із внутрішньої потреби. Для нього обидві ці цілі зливалися в одну лише в межах техніки чи технології реалізації.
Безсумнівно, для ефективності політичної мети Кадудаля було б краще, якби він відмовився від ідеї помсти. Вустами Пола Ньюмана герой "Жала" справедливо сказав: "Мстять лише лохи!". Непереборне бажання помститися, підживлене ненавистю, хоч і дає в психічній сфері наполегливість бульдога, але з точки зору техніки виконання шкідливе, тому що замінює холодний розрахунок емоціями, заряджає нерви, одурманює, затьмарює гостроту сприйняття, висновків і прогнозів, й провокує помилки. Ставши біологічною потребою, помста автоматично стала ворогом технічної сторони досягнення політичної мети Кадудаля. Він мав перестати думати про помсту. Однак не слід забувати, що Кадудаль був селянином; а також про те, що і селянину, і князеві нелегко перестати думати про прекрасне. Навіть олімпійські боги вважали помсту за найвищою насолодою.
Раніше Жорж був у Лондоні чотири рази (два візити, про які я не згадав, відбулися в другій половині 1800 року; вони були короткими й незначними). П'ятий (наприкінці травня 1801 р.) почався несприятливо — його разом із кількома найвірнішими преторіанцями затримали на Джерсі й... не пустили до Англії. Як звичайного контрабандиста! Англія не хотіла бентежити себе, надавши йому притулок під час переговорів з Наполеоном. Жорж не надто хвилювався. Він навчився більше не ображатися і ні про що не піклуватися. Він також навчився терпінню, ключем до якого є розрахунок. Він сидів на острові і розробляв для Й.К.В. графа д'Артуа план нової кампанії проти Бонапарта. Через місяць йому дозволили в'їхати до Англії, але заборонили наближатися до Лондона ближче десяти миль. Кадудаль був політично зачумлений, але його тримали напоготові, про всяк випадок, як собаку в будці. Він це розумів. Раніше він би просто плюнув, гаркнув кілька солодких слів і повернувся до "своїх хлопців". Але тепер у Морбіані його "хлопців" вбивали, і йому не було куди повертатися. Крім того, як я вже казав, він навчився чекати. Жорж хотів лише одного — послати до узбережжя Бретані кораблі, які б забрали на свій борт його офіцерів, яким загрожувала смерть. "З 1793 року це було моє єдине прохання, і я вірю, що воно буде виконане", — написав він. Воно не було виконано, тому що в жовтні 1801 р. англійці підписали попередні мирні договори з Францією і не бажали нагнітати ситуацію. Тим паче, що вони все одно відхилили претензії Бонапарта, який вимагав видати йому Кадудаля або принаймні депортувати до Канади разом із графом д'Артуа, усім його двором та "іншими бандитами". Тільки в 1802 році, після офіційного укладення мирного договору між Великою Британією і Французькою Республікою (в Ам'єні, 25 березня 1802 року), кілька десятків найстаріших і найвірніших шуанів Жоржа були переведені на Джерсі, і їм було надане утримання. Через кілька місяців їх перевезли в маленьке англійське містечко Ромсі. Гільємоту, їхньому командиру, Кадудаль наказав постійно підтримувати їх у повному бойовому стані. Тож вони тренувалися, а ліси та поля між Ромсі та Вінчестером були ідеальними для тренувальних скачок. Місцевість також мала ту перевагу, що була дещо схожа на район Мальмезон.
Після укладення миру Жорж жив лише за дві милі від Лондона і молився, щоб гангрена як можна швидше вразила мир. Це бажання було виконано. На початку 1803 р. ставало очевидним, що мир триватиме недовго. Кадудаль, сповнений надії, відвідав Ромсі в цей час, підтримуючи настрій шуанів. Його теж дедалі більше заохочували. Чим ближче наближався розрив з Францією, тим привітнішими ставали до нього британські політики. Його відвідав, серед інших, Уіндхем, який пізніше написав: "З усіх людей, залучених до справи роялістів, цей справив на мене найбільше враження. Він народжений до величі".
На початку травня 1803 року посли Франції та Англії попросили паспорти і повернулися до своїх країв. Тоді Жорж зміг звільнитися від одного зі своїх слуг, якого він знав як шпигуна французького посла в Лондоні. Як він це зробив, історія не записала, але, знаючи традиції Гедеона у поводженні зі шпигунами Республіки, можна легко здогадатися. 22 травня мир було офіційно порушено, і тоді наш герой, знову як "безстрашний генерал Жорж", переїхав до Лондона й жив на Бонд-стріт, 6, під ім’ям Легро (для маскування від шпигунів Фуше). Він негайно представив англійському уряду та графу д'Артуа новий план боротьби з Наполеоном, який був вже рік як готовий. План операції під кодовою назвою "Coup Esentiel".
Офіційна версія плану була такою: Кадудаль і граф д'Артуа виберуть серед своїх людей двадцять найкращих, найсміливіших і найефективніших.
З цими власноруч підібраними коммандос Жорж висадиться у Франції, дістанеться Парижа та завдасть "coup essentiel" —
