Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Згадані вище історики, наполягаючи на версії про викрадення завдяки допомозі об'єднаної Моро армії, забули про факти. Моро, так, міг тоді (це було ще до Аустерліца, після якого вся армія полюбила Наполеона) направити проти Бонапарта якусь частину французьких збройних сил, але не більше двадцяти відсотків. Зокрема, ветеранів так званої Рейнської армії, якою він кілька років командував і яка вважала його своїм кумиром. Однак набагато більші кількісно ветерани кількох італійських кампаній Наполеона та його єгипетсько-сирійської експедиції обожнювали свого ватажка і ненавиділи Моро. Обидві ці армійські групи ненавиділи одна одну, як кішки з собаками, деручись при кожній нагоді не тільки через свою любов до різних командирів, але й, частково, через відмінності в походженні офіцерів: у Рейнській армії було більше дворянства, тому цю армію називали "Messieurs" (Пани), а в італійській армії переважали плебеї, тому її називали "Citoyens" (Громадяни). Лише за тринадцять годин чудового дня 1797 року п’ятдесят чоловіків з обох сторін полягли на дуелях через цю термінологію, і понад триста були поранені! Після 1800 року, коли "Сітуайєнс" замовляли в ресторанах популярну "телятину а-ля Маренго", "Месьєз" показово вимагали "яловичину а-ля Хохенлінден" (не було такої страви). Це факт, що солдати генерала Моро не любили солдатів генерала-консула Бонапарта, але їх було надто мало, щоб здійснити переворот у Франції. Хіба що... Якби Бонапарт "випадково" загинув під час "спроби викрадення" на дорозі в Мальмезон, залишився б тільки Моро, і тоді, можливо, за ним пішла б уся французька армія.
Палац Мальмезон
Після того, як ми вже з’ясували справжню мету операції, закамуфльованої кодовою назвою "Coup essentiel", слід сказати, що цей план (у його фактичному вигляді) зовсім не був ірраціональним. Були в ньому якісь химерні міражі (наприклад, роялістів, які бігають по Парижу з криками "Хай живе король!" і кидають пригорщі грошей, або про-роялістський Сенат, який організувався в одну смертельну ніч), але, безсумнівно, ідея вбрання у формі було блискуче, і один вдалий постріл на дорозі до Мальмезона справді міг змінити хід історії.
Англійці, для яких повалення "маленького Боні" (так називали Наполеона на Британських островах) стало головною політичною метою, прийняли план Кадудаля і гарантували покриття всіх витрат на операцію та підготовку коштів на перекид. Однак найважливішим було підготувати безпечні підпільні приміщення в Парижі, а також не менш безпечний "канал" сполучення між узбережжям і столицею. Це зробив за наказом Кадудаля його паризький агент, справжній геній конспірології, уже відомий Шарль д'Озьє. Той самий, який під ім'ям "Мененвіль" був контактною скринькою Гедеона в Ренні і повідомляв командиру про присланих з Парижа вбивць. "Спалившись" у Ренні, д'Озьє переїхав до Парижа і влаштувався на вулиці Вєйє-дю-Тампль як "месьє д'Оне - наймач повозів". Він жив з матір'ю та численною прислугою, не викликаючи підозри у поліції. Він був неоціненний не тільки через чудове вміння маскуватися, а й через чудову генеалогію, яка дала йому тісні контакти з усією французькою аристократією.
Д'Озьє почав, оскільки саме таким був наказ Жоржа, з пошуку та організації таємної квартири для Бурбона, який, згідно з планом, мав прибути до Франції та підтримувати операцію своїм королівським німбом. Звичайно, це мало бути безпечне та комфортне місце. Через одного зі своїх агентів, колишнього офіцера королівської армії, Гіацинта Буве де Лозьє, д'Озьє дістався до своєї подруги мадам Костар де Сен-Леже, яка жила в прекрасному будинку-палаці в Шайо поблизу Парижа. Мадам де Сен-Леже погодилася поїхати в тривалу "заміську відпустку", а в палац був впроваджений довірений охоронець. Безпеку забезпечував підземний коридор, що вів із саду під пагорбом Шайо в напрямку до Сент-Перрін.
Більш складним завданням виявилося знайти конспіративні приміщення в Парижі для Гедеона і близько двадцяти командос. Таких приміщень мало бути з десяток, щоб не спричиняти надмірних, а отже, підозрілих зібрань змовників і мати можливість у разі потреби змінити адреси. У д'Озьє було всього три місяці, але він впорався зі своїм завданням. Більше того, він знайшов іншого генія, якогось Спіна, на той час беззаперечного чемпіона світу з облаштування таємних схованок та криївок.
Для Жоржа вибрали будинок у передмісті Тампль, на вулиці Карем-пренан (сьогодні це вулиця Біша). Там жив художник-графік Созад, і він мав вільний мезонін. За наказом д'Озьє мадам Беррі (насправді мадам Дюбюссон) звернулася до Созада й орендувала мезонін за чотириста франків "для друзів, які змушені ховатися після дуелі" (дуелі були заборонені, тож усі охоче давали житло шановним людям, які проливають чужу кров, незважаючи на дурні заборони). Незабаром після цього майстер Спін прибув до Созада, щоб підготувати мезонін до прибуття гостей. Він таємно влаштував там "криївку" і таємний хід з мезоніну на перший поверх, а звідти за межі будинку. Потім він творив подібні чудеса в інших приміщеннях, які орендував д'Озьє. Вони були повними шедеврами вищезгаданого мистецтва, про що свідчить той факт, що одну з цих схованок, на вулиці Бусі, у квартирі, де протягом десятиліть прожило багато сімей, було виявлено лише в 1892 році, і то випадково , під час ремонту всього будинку! Цілком можливо, що в Парижі все ще є невідкриті схованки майстра Спіна.
Останньою роботою д'Озьє був комунікаційний "канал" від узбережжя до столиці, що складався з ланцюжка ферм та інших місць для постою. Маршрут був поділений на точно розраховані етапи, і кожен з цих етапів був укомплектований провідниками та контролерами шуанів. У перших числах серпня 1803 року все було застібнуто на останній ґудзик. Операція "Вирішальний удар" могла розпочатися.
Той, хто погодиться на простоту лева, не виграє великої битви.
Треба бути і левом, і лисом, який відчуває сітку.
Нікколо Макіавеллі, Принц
Строфа VIII
ВЕЛИКА ГРА
9 серпня 1803 року в порту Гастінгс з'явилися перші сім чоловік, які проводили операцію Coup Essentiel. На них уже чекав з бригом "El Vincejo" знаменитий капітан Райт,
