Шуанська балада - Вальдемар Лісяк
Я нікого не забув і не помилився, коли написав: повністю. Наприкінці березня, тобто коли Паске розчистив лігво на вулиці Жан-Робер, Кадудаль був у в’язниці уже три тижні. Його захоплення був настільки драматичним, що варто приділити йому трохи більше місця.
Вже на початку березня Жорж почував себе загнаним звіром. Париж не був схожий на Морбіан з його лісами та "островами щастя", де можна було дематеріалізуватись. Всюди були плакати "розшукується" з описом його фігури, яку й так не треба було описувати, достатньо було знати, що він мав зріст Геркулеса. Всі знали, все місто за ним полювало, земля буквально палила йому підошви. Його переховування або будь-яка допомога каралися смертю, про нього поширювали демонічні чутки (наприклад, що він таборував зі своїми людьми на одному з цвинтарів під виглядом Першого Консула), зростала атмосфера жаху та ненависті. навколо нього.
З 17 лютого він жив із Бурбаном і Жойо на мансарді на вулиці Монтань-Сент-Женев’єв, але місце було невизначеним, оскільки господиня, дівчина – продавщиця фруктів Лемуан, яка ні про що не здогадувалася і не могла будь-коли випалити щось про своїх квартирозйомників. Бурбану вдалося купити стару конспіративну кімнату (там колись жив Гайд де Невіль) на другому поверсі будинку парфумера Карона, на розі вулиць Фур-Сен-Жермен і де Кане. Карон знав про наслідки приховування Жоржа, але він погодився, тому що ненавидів Революцію та Республіку, яка скасувала перуки (а отже, і пудру) та парфуми та змусила всіх носити волосся в "а-ля Тит" та соромитися парфумів. Пізніше Бальзак зробив його своїм Цезарем Біротто.
Було домовлено, що Кадудаль перебереться до нового лігва ввечері 9 березня за допомогою свого агента в Парижі, Леріданта. Чи Лерідант продав Жоржа? Наполеон, який мав точну інформацію від своєї поліції, пізніше на острові Святої Єлени заявив, що це так. Усе вказує на це, тому що коли Лерідант того вечора (це була п’ятниця) на кабріолеті прибув до домовленого місця, площа Мобер вже була оточена кордоном поліції та жандармерії, усі вулиці, що прилягали до вулиці Монтань-Сент-Женев’єв, охороняли люди Демаре, а за каретою впідстрибку бігло двоє слідчих, Петі й Деставіньї, та інспектор Каніолле.
О сьомій годині вечора карета дісталася площі Сент-Етьєн-дю-Мон; на розі вулиці Септ-Вуа з темряви раптом виринув чоловік і побіг сходами вгору. Це був Кадудаль. В ту ж мить пролунав крик: "Хапай злодія!", і обидва офіцери кинулися до карети. Жойо і Бурбан перегородили їм шлях, зав'язалася коротка бійка, під час якої Бурбан поранив одного з поліцейських кинджалом, а потім втік зі своїм супутником. Кабріолет усе ще повільно котився, а поруч бігла донька торговки фруктами, п’ятнадцятирічна Діонісія Лемуан (змовники з оточення Кадудаля мали дивний талант грати з життям маленьких дівчаток), намагаючись передати Кадудалю пакунок, що містив тридцять шість тисяч золотих франків. Жорж відштовхнув її з криком:
- Рятуйся, нещасна!
Арешт Жоржа Кадудаля (за гравюрою Шарля Едуарда Делорта)
І в ту ж мить до Леріданта:
- Бий свого коня, шмагни сильніше!!!
- Куди ми їдемо?! — запитав Лерідант.
- Уяви не маю, куди очі дивляться!!!
Кілька ударів, і кінь кинувся галопом. З останніх зусиль кількома потужними стрибками інспектор Каніолле дістався до карети, вчепився за ресори й продовжив біг. Петі та Деставіньї залишалися все далі позаду, кричачи:
- Стояти! Затримайтесь!
Їхні крики стривожили околицю, привертаючи увагу поліцейських і перехожих по всьому району.
Коли кабріолет, набираючи швидкості, виїжджав на вулицю Фоссе-Месьє-ле-Принс через пасаж Якобінс і Рю-де-ла-Арп, його помітив інспектор Баффе, який був у патрулі. Він був близько; кілька стрибків, і на висоті вулиці Вольтер він схопив коня за вуздечку, зупинивши транспорт. У ту ж мить Жорж здалеку вистрілив йому в ліву скроню, вбивши на місті, і стрибнув на землю. Тоді Каніолле відпустив ресори й атакував. Шуан вистрелив у нього з другого пістолета та побіг на маленьку вулицю л'Обсерванс, що закінчувалася сходами до Медичної школи (сьогодні це вулиця Анрі Дюбуа). Там наздогнав його… Каніолле (важкопоранений інспектор не припиняв погоні) і вдарив по голові поліцейською дубинкою. Але у Жоржа була тверда бретонська голова, а Каніолле пролив занадто багато крові, щоб продовжувати бій.
Все одно, не було потреби. Через кілька десятків секунд на площі Бассі Кадудаль був оточений натовпом людей, що бігли звідусіль. Деставіньї теж підбіг із криками:
- Це він, це він!
- Так, це я, — спокійно відповів велетень, уже не опираючись. Його зв'язали і в супроводі натовпу повели вулицями л'Ансьєн Комеді та Дофіне до префектури. Кінь, що тягнув порожній кабріолет, бездумно йшов маленькою безлюдною вуличкою до перехрестя з Катр-Вентс (сьогодні, л'Одеон)...
Той, хто уважно придивиться до вчинків цього князя,
побачить, що він мало чи нічого не був зобов’язаний удачі,
і що він досяг престолу завдяки хоробрості та військовій праці.
Він також навів докази жорстокості, але є такі жорстокості - колись вони
спрямовані на зміцнення влади, яка працює на благо своїх підданих –
що варто назвати їх добрими (...) Бо кожен, хто правитиме лише м'яко, загине серед вовків.
Нікколо Макіавеллі, Правитель
Строфа Х
БАГРЯНІ СТУПЕНІ ДО ТРОНУ
Навпроти Сен-Шапель, у Префектурі (рю-де-Джерусалем), оточеній виючим натовпом, Кадудаля прийняв префект Парижа, Луї-Ніколя Дюбуа. За кілька хвилин також з’явилися державний радник (незабаром Головний юрист Касаційного суду) Якоб Тюріо де ла Роз’єр і Демаре, який пізніше написав у своїх "Мемуарах": "Я вперше побачив Жоржа. . Я думав, що побачу такого собі Гірського Старця (глава ліванської секти найманих убивць – В.Л.), головоріза, який панує серед бандитів, і з подивом побачив, що переді мною приємний, спокійний чоловік, який поводився з гідністю (...) ".
Кадудаль і справді поводився з гідністю. До кінця. Він знав, що це розслідування і наступний суд будуть його останньою битвою. Якби він зламався, з ним було б покінчено, він міг би виграти життя, але він програв би цю битву за славу та місце в історії. На колінах доповз би ще з кілька десятків років вегетації і осів би в архівному пилу забуття брудним, нікчемним порохом. Але стоячи до кінця, послідовно відстоюючи ті ідеали, за які — навіть не вірячи в них, а може, навіть і не шануючи
