Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Ще в цьому розділі про таке: В Канаді серед українських націоналістів не прийнято писати "радянський", "СРСР" бо, мовляв, там не було дійсних "рад". Я ж стою на тому, що назви держав слід писати згідно до офіційних. Не можна керуватися такими примітивними аргументами, що там не було "рад". Коли б піти цим шляхом, то треба сказати, що "там" не правили "ради", але й "Союз" не був"союзом", "соціалістичні" не були теж республіки, та й "республіки" були тільки на папері. Тому я писатиму "радянський", "СРСР", "УРСР" тощо. Бо УРСР й СРСР були членами ООН, вони мали такі назви.

І останнє: В українській мові нема слова "морд" на означення вбивства, попередженого катуванням, взагалі вбивства по-звірськи. В українській мові "мордування" означає: завдавати комусь фізичного болю або моральних страждань, проте без наслідку у вигляді смерті. Польське слово "морд" звичайно перекладається як "убивство". Проте вбивство вбивству не рівне. Тому тут вживатиму слова "морд", "мордування" в розумінні вбивства у супроводі завдавання мук.

Я свідомий того, що повторююсь, проте повторення має свою ціль: наголосити мою думку, мій погляд на те, що саме тепер треба сказати правду про ОУН-УПА. Отже до недавнього часу я вважав, що український націоналізм - це звичайна пухлина на тілі українського народу, яка, хоч і наробила багато шкоди, проте зникне зі смертю його творців, організаторів, злочинних виконавців. Тим часом показується, що український націоналізм - це злоякісна пухлина, яка, переживши здебільша на Заході, в діаспорі, але також в Україні, переважно в Галичині, знов відживає, розростається, поширюється на Україні. Навіть серед кіл правлячої еліти. Чи провідні люди з-посеред української культури й політики справді не знають суті українського націоналізму? Не виключаю цього. Але й не виключаю того, що для деяких коньюнктурників український націоналізм став тим, що можна використати в просуванні вверх по громадській чи, краще, державній драбині.

Що ж в дійсності являє собою отой український націоналізм, як ідеологія?

Сучасний український політик, голова Української селянської демократичної партії, письменник і публіцист Сергій Плачинда, людина вже не молода, пише, а "Літературна Україна" друкує його обширну статтю п.з. "Сучасний український націоналізм як ідеологія".[24] В цій статті С. Плачинда каже, що націоналізм - це природний і закономірний рух народу на захист і утвердження своєї самобутності. Далі автор пише, що найхарактернішими ознаками українського націоналізму є: а) гуманізм націоналізму, б) народність націоналізму, в) мирний, оборонний характер сучасного націоналізму. Всі ці ознаки автор розвиває, доказуючи, що український націоналізм, це і гуманність, і демократія, і відмова від стосування сили, і дружба між народами, і рівноправність націй.

Такі ж твердження щодо сучасного українського націоналізму проголошують усі три фракції ОУН: бандерівці вустами Ярослави Стецько, мельниківці вустами Миколи Плав'юка, а "двійкарі" - вустами чільного пропагатора українського націоналізму проф. Тараса Гунчака. Така презентація українського націоналізму - річ не нова, вона має свій початок в постановах III Надзвичайного великого збору українських націоналістів (бандерівців), у скороченні III ВЗУН, що відбувся у серпні 1943 року.[25]

Вертаюсь, однак, до статті Сергія Плачинди, бо хочеться запитати: чи він справді такий необізнаний з суттю українського націоналізму, що ототожнює його з патріотизмом, говорячи між іншим, що національне - це стан, націоналістичне - рух? Чи він справді у своїй голові придумав визначення українського націоналізму, не прочитавши ні Дмитра Донцова, ні постанов І Конгресу ОУН з 1929 року, II ВЗУН з 27 серпня 1939 року? Не хочеться мені вірити, що Сергій Плачинда такий невіглас у справах ідеології українського націоналізму. Тоді постає переді мною питання: А чи писання Сергія Плачинди не є виконуванням замовлення котроїсь фракції ОУН? Чи це не доказ його високого гатунку лицемірства? Ну, бо якщо про демократичність ОУН говорить Ярослава Стецько, Микола Плав'юк чи Микола Лебедь, то я це ще можу зрозуміти: всі три фракції ОУН змінили тактику, одна раніше, інші пізніше (найпізніше ОУН-б), прийшовши до висновку, що годі сьогодні йти в Україну з гаслами: "Україна - для українців!", з гаслом монократизму вождівського типу та іншими.[26] Тепер ОУН не може піти в Україну з гаслом "Ненавистю і підступом прийматимеш ворогів Твоєї Нації"[27], або з твердженням, що "Голова ПУН (Проводу Українських Націоналістів - В. П.) як керманич і репрезентант визвольних змагань Української Нації є її Вождем" (правопис як в оригіналі - В. П.) - з постанов II ВЗУН [28].

Сергій Плачинда у згаданій статті говорить про сучасний український націоналізм як ідеологію. А що ж він зробить з тим минулим націоналізмом? З тим, що свою історію назначив індивідуальним терором та масовими вбивствами, які слід кваліфікувати як народовбивство, тобто геноцид? То що - український націоналізм трансформувався, став демократичним, гуманним? То коли це сталося? А якщо трансформувався, то як поставився до свого злочинного минулого? Забув його, відмежувався від нього?

Та ні, не забув, не відмежувався. Навпаки - під небеса виносить "героїзм" тих, які виконували самозвані присуди смерті, котрі допускалися звірячих убивств невинних, беззахисних людей - цивільного населення, в тому й жінок, дітей, стариків. Усі три фракції ОУН домагаються реабілітації ОУН-УПА і всіх формацій, діючих під ідеологічним стягом ОУН, в тому й СС дивізії "Галичина".[29] Іван Бєсяда зі Львова пише, що український націоналізм як світогляд має стати об'єднуючою платформою української