Війна у натовпі - Дмитро Олександрович Корчинський

Слід розуміти, що китайська революція в переказах російською, окрім хіба мемуарів Владимирова, мала геть інший вигляд, ніж на батьківщині. Відомий чотиритомник Мао Цзедуна був написаний професором Юдиним. Коли його прочитав Чжоу Еньлай, який трохи знався на російській мові, він був вражений. Після приходу до влади Голови Мао селян повідомили про повернення імператора, що, зрештою, заспокоїло народ після сорокарічної республіканської смути.

Тільки в 1958 році повій зігнали в профспілку трудящих жінок і офіційно закріпили їх за чоловіками. У портових містах лише культурна революція змінила сексуальні відношення. Освічені дівчата, заслані на перевиховання до комун, гидували жити з місцевими чоловіками і віддавалися лесбійському коханню. Рікша і проститутка — дві основні професії в китайських містах — вижили навіть за радянської окупації Маньчжурії.

Коли роззброїли Квантунську армію, а це майже мільйон чоловік, виникла гостра транспортна проблема. Офіцерів і буржуазний елемент вивозили ешелонами й пароплавами до Сибиру, солдатів — до Японії. Перші три місяці Харбін нагадував божевільню. Старшим японським офіцерам залишили зброю. Ночами в місті лунала стрілянина — грабували райони, заселені російськими білоемігрантами, які не встигли втекти до гомінданівців. Полонених англійських і американських льотчиків радянські офіцери викидали з розкішних бараків. Японці помилился в тому, що не будували концтаборів, — всю цю публіку нікуди було заганяти.

Воїни імператора — голота несусвітна — сиділи на березі в ганчір'ї, їли чумизу, дивилися на океан у бік сходу і плакали. Китайські проститутки їх навіть на поріг не пускали. На батьківщину поспішали вивезти трофеї, а про солдатів особливо не піклувалися. Радянським офіцерам заборонили їздити на рікшах, тож вони робили це ночами, за підвищеним тарифом. Якби не заборона, ніхто б і не катався, з економії. В буржуазні райони нові мешканці вселилися разом з "польовими дружинами"....

ОКРЕМА ІНЖЕНЕРНА ЧАСТИНА

Наш полк формувався у Малій Вишері в 1941 році якимсь капітаном. Після перших же боїв полк зник з обрію. Він виплив у резерві Головного Командування лише у 1944 році і таким чином розпочав свій бойовий шлях. На честь 20-річчя Перемоги наш Талліннський і Свінемюнденський полк був нагороджений орденами Кутузова і Суворова третього ступеня. Далеко не полководницькими орденами нагороджували офіцерів — від командира роти до командира батальйону. Підозрюю, що на той час до полку потрапив хтось із "блатних" і видрав у командування ці ордени. Інші частини на полігоні таких не мали. Будівельники виповзали з орденами "Знак Пошани", Трудового Червоного Прапора, якими здебільшого нагороджували офіцерів, а також медалями "За трудову доблесть".

В ознаменування бойового шляху полку до сорокаріччя Перемоги виникла ідея привезти до частини естонців. Альбомами з фотографіями пусків вдалося спокусити чоловік п'ятнадцять. Доки їх везли два дні по пустелі, дехто схаменувся. Естонців кинули до карантину разом з узбеками. Всі вони одразу ж забули російську мову. Тільки один Баглушевич, хоча і говорив естонською, не зміг відкрутитися. Вранці естонці ставали в коло і виспівували псалми. Баглушевич пояснив, що всі вони — Свідки Ієгови.

Та батьки-командири були неосвічені в питаннях віросповідування. Тоді Баглушевич "застучав" в особливий відділ, що у всіх естонців є родичі у Швеції, а у одного — навіть в Америці. Це спрацювало. Секретна частина здійснює бойові пуски, а в ній виявилося одразу п'ятнадцять іноземних шпигунів. Почали шукати крайнього. Ініціатором ідеї виявився начальник штабу першої групи. З нього і спитали за втрату пильності. А естонців відправили назад, з переляку навіть до будбату не загнали.

Я вже був у Києві, коли наш полк знову відзначився: визнали нову владу, "митці" на плацу намалювали портрети членів ГКЧП, а в обід тих звалили. Руцкой надіслав комісію — доніс хтось з доброзичливців. Начальнику політвідділу полковнику Бєлкіну і начальнику управління полковнику Петренку якісь цивільні там же на плацу зірвали погони і заштовхнули до машини на очах вражених офіцерів, ніби на дворі був 1937 рік. Щоправда, години через три їх викинули: Горбачов підписав указ про позбавлення обох військових звань. "Петреня" з горя помер, як і Язов. "Старий дурень, біс мене смикнув", — сказав перед смертю. Начальника полігону генерала Кришка я все-таки влаштував на Україні начальником Центру адміністративного управління стратегічними військами.

РВСП були найдемократичнішою структурою: лейтенант з капітаном і капітан з підполковником були на "ти", дехто примудрявся посилати на хуй командира полку. За безладом ракетний полк можна поставити поруч хіба що з кадровим мотострілецьким. У ракетному полку сильна взаємозалежність між різноманітними структурами. На бойовому чергуванні (БЧ) разом сидять три офіцери: лейтенант, капітан, підполковник — 1-й, 2-й, 3- й. Перший і другий сидять поруч, стежать один за одним, третій подалі — на зв'язку, спить під ритмічний писк морзянки. Чергування — від третьої ночі до дев'ятої ранку. Десь після третьої з Москви починають валом валити учбові команди. Якщо чимось образиш лейтенанта, він може заснути і пропустити сигнал. Кому з Москви прийде службова невідповідність? Звичайно ж, начальнику обслуги. Начальники обслуги навіть спали з лейтенантами в одних кімнатах, стежили, аби ті перед БЧ не напивалися і не грали до запаморочення в карти. Після чергування лейтенанта деякий час берегли — не посилали в караули. Потім лафа скінчилася. Призначені чотири дні відпочинку пообіцяли приєднати до відпустки, після чого вони взагалі зникли. Один лейтенант навіть скаржився на партійній нараді:

— Мене за людину вважають тільки на бойовому чергуванні.

— Ніколи не ображай лейтенанта. Не приведи Господь, він стане твоїм начальником, — напучував мене майор Гумен.

Щоправда, лейтенанта Фархуддінова він ганяв. Вчив і навчив. Той був освічений, пробився в капітани, а Гумен так майором і залишився, у нього в помічниках. Його постійно і призначали відповідальним. Були ще спеціалісти-ракетники, що ставили ракету в шахту за графіком. Якось доведений до краю начальник пожежної команди заявив командиру полку, який знущався з нього:

— За хуй ви мене вкусіть, товаришу полковник. А завтра пожежна машина не виїде. Службова невідповідність вам прийде.

Підготовка ракети до пуску контролювалася Полі-бюро. Пуск ракети залежав від двох речей: повороту Землі — "довернулась" або "обернулася" (на жаргоні ракетників) — і політичного моменту. Цілі знаходились або на Камчатці, або в районі острова Гуам — "задрочували" американців.

Єдиним Полководцем був капітан Піхтовников, сам із флотських. Він здорово розбирався в тактиці й умів складати бойові документи. Прийшов він до частини капітан-лейтенантом 1964 року і пішов через двадцять