Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Святоюрська гора не відмежувалася від українського, в своїй основі злочинного, націоналізму, не засудила його, не врятувала перед ним мас віруючих. Але теж не піддавалася диктатові українського націоналізму. Відомим є конфлікт Святоюрської гори з ОУН на початку 30-х років, проявом якого були події, пов'язані з організуванням акції "Українська молодь Христові". Та це були маргінальні конфлікти.

Православні українці Західної України до 1939 р. перебували в рамках Польської автокефальної православної церкви, яка охоплювала теж білорусів, росіян, чехів, отже ця церква не могла ідентифікуватися з українством. Зрештою, український націоналізм на Волинь проникав дуже поволі, на Волині радше поширювалися комуністичні ідеї й з цим мала клопіт Православна церква.

І так настав кінець червня 1941 р. У Львові ОУН-б проголосила "Акт 30 червня". Як його прийняли ієрархи грекокатолицької і православної церков?

Бандерівська газета "Шлях перемоги" від 30.06.1991р. подає такий текст пастирського листа митр. А. Шептицького:

З волі Всемогутнього й Всемилостивого Бога в Тройці Єдиного зачалася нова епоха в житті Державної Соборної Самостійної України.

Народні Збори, що відбулися вчорашнього дня, ствердили й проголосили ту історичну подію.

Повідомляючи Тебе, Український Народе, про те вислухання наших благальних молитов, взиваю Тебе до вияву вдячності для Всевишнього, вірності Його Церкві й послуху для влади.

Воєнні часи вимагають ще многих жертв, але діло, розпочате в імя Боже, з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця.

Жертви, яких потреба конечно до осягнення нашої цілі, полягатимуть передусім на послушному піддані справедливим наказам влади, не противним Божим законам.

Український народ мусить у цій історичній хвилині показати, що має досить почуття авторитету й життєвої сили, щоби заслужити на таке положення серед народів Европи, в якім міг би розвинути усі, Богом собі дані сили.

Карністю (дисциплінованістю - В.П.), солідарністю, совісним сповненням обов'язків, докажіть, що ви дозрілі до державного життя.

Установленій владі віддаємо належний послух. Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька.

Від Уряду ним покликаного до життя очікуємо мудрого, справедливого проводу та зарядження, які узгляднили б потреби всіх замешкуючих наш край громадян, без огляду на це, до якого віровизнання, народності й суспільної верстви належать. Бог нехай благословить усі Твої праці, Український Народе, і нехай дасть нашим провідникам Святу Мудрість Неба.

Дано у Львові при Арх. Храмі Св. Юра.

1.7.1941 р. Андрей - Митрополит.[465]

В мене немає певності щодо точності наведеного тут документа, бо на тій же, першій сторінці названої газети, є опублікований текст "Акту проголошення" з 30.06., який не узгоджується з текстом, опублікованим у перших днях липня 1941 р. в Західній Україні. Тим більше я не зовсім певний точності тексту "Пастирського листа", бо Едвард Прус у своїй книжці подає уривки того "листа", яких немає у наведеному мною тексті. Зокрема Е. Прус цитує, посилаючись на архівні документи: Непереможну німецьку армію вітаємо, як визволительку. Текст зі "Шляху перемоги" каже: Узнаємо Головою Державного Правління України пана Ярослава Стецька, натомість Е. Прус подає: Визнаємо зверхником крайової влади західних областей України пана Ярослава Стецька. [466]

Не входячи, проте, в нюанси, з пастирського листа митр. А. Шептицького видно, що він не орієнтувався в розвитку подій в ОУН, він не був зорієнтований, що "Акт 30 червня" проголосила одна фракція ОУН, фракція Степана Бандери.

Він не орієнтувався, що не було "народних зборів". Бо коли б знав про це Митрополит, то не визнав би цього Акта 30.06. Треба також пам'ятати про те, що митр. А. Шептицький в той час був уже недужою людиною, що це було зразу ж після відходу більшовиків, які для нього зовсім виправдано були тими, хто придушував християнство.

А оце опубліковане там же "Архіпастирське послання" єпископа Луцького Полікарпа до всіх українців Волині:

Мир Вам від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Мої любі діти! Велике Боже милосердя і справедливість приблизилися до нас. Довгі роки терпів наш много-страдальний народ наруги і знущання над святою вірою православною і над його національними почуваннями, над його людською гідністю. В державі більшовицького антихриста терор і жах дійшов до нечуваних досі розмірів, у порівнянні з якими бліднуть переслідування християн за часів римських імператорів Нерона і Діоклеціана. Безбожники жахливо розправлялися з християнською вірою, мордуючи архіпастирів, тисячами і сотками тисяч вірних християн, пастирів і проголошуючи закон зради і ненависті.

Оце на наших очах справедливість Божа сповнилася: Один Бог, одна нація і спільна краща будучність.

Сповнилася наша відвічна мрія. У городі князя Льва з радіовисильні несеться над нашими горами, нивами, ланами, над нашою так густо зрошеною кровлю землею радісна вістка: проголошено Самостійну Українську Державу. Разом з українським народом радіє наша многострадальна Церква. Відроджена у вільній українській державі - Україна, вільна, Православна Церква буде з народом одною нерозривною цілістю.

В цю велику хвилину звертаюся до вас, мої діти, словами Св. Ап. Павла: Благаю вас іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всі і щоб не було між нами розділення, але щоб були з'єднані в одному розумінні і в одній думці (Ап.