Гірка правда - Віктор Варфоломійович Поліщук

Не писав би я про це, коли б не такий факт: 1985 р. я був редактором "Народної Волі", органу "Українського Братського Союзу", головою якого є Іван Олексин. Працював я там нецілий місяць і з нагоди сорокової річниці перемоги над гітлерівською Німеччиною написав передовицю. В ній я сказав про звірства гітлерівців у відношенні до українців. Іван Олексин викреслив це сформулювання, щоб, як сказав, "не ображати німців". Не помогло пояснення, що гітлерівці не означають усіх німців. Тепер бачу, що фашизм в Іванові Олексині сидить ще й досі. Брехати він може своїм дітям, а народові українському треба сказати правду. Що була СС дивізія "Галичина", котра боролося за гітлерівську Німеччину, отже проти інтересів народу України. Це стверджує мельниківський "Новий шлях", пишучи: ... за час служби у Дивізії "Галичина" включно з періодом перебування у полоні, дивізійникам прислуговує німецька стареча пенсія. Німецький закон каже, що ті, хто служив у т. зв. Ваффен-СС дивізіях під час Другої світової війни і брав участь у боях на фронтах і був під командою німецького Вермахту, їм прислуговує німецька стареча пенсія. [464] То чиє ж було оте військо - СС дивізія "Галичина" - німецьке чи українське? Якщо українське, то з якої рації сучасна Німеччина внаслідку заходів кол. вояків тієї дивізії платить їм пенсію? І я певний, що таку пенсію одержить Іван Олексин, Василь Верига та інші. За те, що до кінця служили в німецькій СС дивізії і як такі попали в полон.

З теологічної точки зору - християнство, це понаднаціональна релігія. Недаром християнська церква латинського обряду називається "католицькою". "Католицький" в грецькій мові "католікос", означає головний, всесвітній. Натомість християнство східного обряду, православ'я, в грецькій мові "ортодокс", означає "правовірний", православний, і ця церква називає себе вселенською, тобто теж всесвітньою.

На жаль, християнські церкви в свій час стали використовуватися світською владою, державами. Так, на Сході Європи Православна Церква була підпорядкована інтересам Московської, згодом Російської імперії, і ця політика викликала в XX столітті реакцію у вигляді Відокремлення від неї Української автокефальної православної церкви, що сталося теж з політичних мотивів. Постання Греко-католицької (уніатської) церкви теж відбулося на політичному, а не теологічному тлі, але й та церква не постала як національна, вона була відламом, до якого таким чи іншим чином приєдналися деякі православні білоруси й українці. Українська католицька церква, це назва, яка виникла з політичних мотивів і з такою назвою, здається, примирився Рим, через що втрачає свої позиції в Білорусії.

З точки зору окремої людини - спершу вона родиться як людина, потім у православному чи католицькому обряді її хрестять (у протестантських деномінаціях хрестять Дорослих), тобто дитина стає християнином. А вже після цього вона виховується в дусі і традиціях національних. У вашому випадку стає українцем.

Отже, як з теологічної точки зору, так і з точки зору окремої людини, існує така градація вартостей: людина -> християнин -> національність (українець). Тобто: член нації-християнин не може робити нічого, чому противиться людяність, загальноприйняті вартості роду людського.

В цьому сенсі використовування світськими політичними структурами авторитету церкви є зловживанням, так само, як зловживанням є намагання підпорядкувати церкві світські, зокрема політичні структури.

Християнські церкви покликані на те, щоб проповідувати Божу благовість, Євангеліє, щоб учити любові до іншої людини без огляду на її національність тощо. В цьому сенсі християнські церкви, без огляду на їх деномінацію, у випадку загрози для християнських вартостей, повинні згуртувати свої зусилля для захисту цих вартостей. Повинні... Коли б не були під впливом світських політичних структур.

Сказане перш за все торкається священиків. Християнський священик мусить стояти вище національних ідеалів, зокрема тоді, коли вони стають урозріз з ідеалами християнства.

Кожен, хто вдумливо вчитається в писання Дмитра Донцова, яке стало наріжним каменем українського націоналізму, хто вглибиться в основоположні документи УВО-ОУН, той дійде до висновку, що ідеологія і практика цих організацій стоять у суперечності до християнства. Тому кажу з повною свідомістю: Якщо український священик є одночасно українським націоналістом, то він зраджує Ісуса Христа, він обманює сам себе.

Бо є інша площина гармонійного поєднання християнства з належністю до нації, це - патріотизм. Ідеали патріотизму не суперечать християнству, і навпаки.

Український націоналізм постав у Галичині, отже там, де в стосунку до українців пануючою була і є Греко-католицька церква, якої митрополитом довгі роки був Андрей Шептицький - людина з широким кругозором, освічена, володіюча кількома мовами, маюча величезний авторитет. У Львові, столиці Галичини, були середні й вищі греко-католицькі семінарії, в яких навчали високоосвічені священики. Українці Галичини були віддані своїй церкві.

І ось за таких умов постає і діє УВО - явно терористична українська організація, предтеча ОУН. Стали поширюватися писання Дмитра Донцова. Неможливим є, щоб все це діялося поза відомом Греко-католицької (уніатської) церкви. На Святоюрській горі мусіли читати "Націоналізм" Дмитра Донцова, читати постанови І Конгресу українських націоналістів, мусіли їх аналізувати. А в цих писаннях, в цих постановах - сама суперечність з християнством.

Вже сама поява "Декалогу" - десяти заповідей українського націоналіста, мусіла б викликати рішучу реакцію, мала б бути проведена широка акція проти цього документа, проти його сформулювань. Адже "Декалог" - суто безбожницький маніфест. В ньому і слова немає про Бога. Натомість є "Дух одвічної стихії", стихії в ніцшеанському, а не християнському розумінні. В "Декалозі" є заклик до помсти, до підступу, до злочину вбивства.

Вже в той час, на переломі 20-х і 30-х років, слід було Святоюрській горі відмежуватися від українського націоналізму, відмежуватися категорично й однозначно. Але Святоюрська гора не відмежувалася від українського націоналізму. Мабуть тому, що він