Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський

Так Шульц зумів боронитися від неслухняної дітвори і перемагав, уміючи, як мало хто, резонувати з дитячою уявою. Тим разом було інакше: був наказ, за яким стояв жах. Був також мобілізуючий чинник: наївна віра, що тим малюванням він купує собі життя, схиляє того, хто віддав наказ, до лояльності, ласки пана для раба. І ще одне. То були малюночки родом із казки, призначені для синочка Ландау, отож для носія найвищих, рівних творцевим сил уяви, які Шульц приписував дитинству, всякому дитинству.

Десь навесні чи на початку літа 1942 року Шульц заходився малювати, взявши на допомогу колишнього учня, обдарованого пластичним хистом.

У 1978–1980 роках Еміль Ґурський написав для мене письмову реляцію, яку разом з іншими спогадами я вмістив у моїй наступній книжці про Шульца — Листи, фрагменти, спогади, виданій у 1984 році. Серед іншого там наявна розповідь про настінні образки в кімнатці хлопчика:

«Наступним дорученням було малювання „фресок“ у дитячій кімнаті кількарічного синочка Ландау, у помешканні, зайнятому ґестапівцем. Шульц узяв мене тоді на допомогу, і завдяки тому — за тих незвичайних обставин — я міг безпосередньо пізнати його малярську творчу майстерню […]. Ми малювали сцени з казок — Шульц робив начерк усієї композиції, я малював пізніше певні деталі. І тут Шульц залишився вірним своєму творчому принципові; отож на стінописах у помешканні ґестапівця, у фантастичних казкових декораціях постаті королів, лицарів, джур мали зовсім „неарійські“ риси облич осіб, між якими Шульц обертався у той час. Схожість їхніх схудлих і змучених облич, схоплена Шульцом із пам'яті, була надзвичайною. І ось ті нещасні — перенесені уявою Шульца зі світу трагічної дійсності — опинилися на цих розписах у блиску багатства та пишноти: королями на троні, у соболиних хутрах, із золотими коронами на головах, лицарями в латах і з мечами на білих конях, з мечами в руках, оточені джурами, вони сиділи, як вельможне панство, у позолочених каретах».

Я, так само, як автор цього спогаду, гадав, що процитований опис назавжди залишиться єдиним слідом від казкових стінописів Шульца. Ще на початку останньої декади щойно минулого XX століття, на столітньому ювілеї з дня народження Бруно Шульца, я намагався довідатися у Дрогобичі щось про «фрески» Шульца. Я розпитав сучасних мешканців колишньої квартири Ландау. На вияви моєї надмірної цікавості я почув: — Я мешкаю тут уже багато років, а після війни переді мною тут тричі мінялися жильці. Кожного разу вони ремонтували приміщення, малювали стіни. Ну, то яким дивом щось могло би залишитися?

— А під фарбою? Під трьома шарами фарби? — питав я. Мені відповіли, що перед кожним малюванням зі стіни обдирають основу, рештки брудних поверхонь, отож і малюнки мали би здерти зі стін, перш ніж вкрити тиньк свіжою фарбою. Таке пояснення здавалося мені вірогідним, і я не чинив уже подальших зусиль, щоб відкрити скарби, визнавши їх безповоротно знищеними.

Ландау зник із Дрогобича у вересні 1943 року, коли тамтешніх євреїв уже було замордовано, а одразу після капітуляції Німеччини, як то зазвичай чинили військові злочинці, намагався ховатися під фальшивим прізвищем. Утім, уже в 1946 році його впізнав у Дінці дрогобицький єврей, потенційна жертва, якій вдалося вижити, після чого Ландау заарештувала американська окупаційна адміністрація в Німеччині й помістила у табір для інтернованих у Ґлязенбаху. У серпні 1947 року він утік і понад десять років залишався на волі під прізвищем Рудольф Яшке, керуючи у Ньордлінґені фірмою «Проекти, планування, поради, облаштування інтер'єрів, холодильники». Після повторного арешту, слідства й судового процесу його засудили у Штутґарті в 1963 році до довічного ув'язнення. Проте його багатий на різноманітні події життєпис не закінчився тим довічним ув'язненням, так само як історія «фресок» Шульца не закінчилася обдиранням стін у Дрогобичі. Довічне ув'язнення закінчилося для Ландау довічною свободою. Несповна десять років після винесення вироку, а властиво вироків — і обидва передбачали довічне ув'язнення — суд у Штутґарті після повторного процесу звільнив його від відповідальності за звинуваченнями, які стали підставою для першого вердикту, а пізніше анулював, шляхом застосування акту про помилування, довічне ув'язнення номер два. Таким чином убивцеві з Дрогобича судилося ще насолоджуватися свободою впродовж десяти років, аж до смерті у Відні в 1983 році. До кінця життя він залишився вірним расистсько-геноцидній ідеології, на службі якій провів найактивніші роки свого життя як ревний убивця, а своїм синам залишив у спадок незламне переконання, що гітлерівська політика масового знищення євреїв була повоєнною вигадкою американської пропаганди.

На межі вісімдесятих і дев'яностих років один німецький кінорежисер збирався до Дрогобича, щоб зняти там фільм про Шульца за власним сценарієм. Готуючись до зйомок, він провів зі мною у Варшаві низку розмов і консультацій, щоб розширити свої знання у цій сфері. Я звернув його увагу на кілька поліхромій митця, виконаних під час німецької окупації. Я згадав серед іншого будинок Reitschule (манежу), де колись мали знаходитися намальовані за наказом стінні оздоби; я вказав на колишню віллу Раймунда Яроша, польського бургомістра Дрогобича, в якій пізніше була розташована офіцерська їдальня чи клуб ґестапо, а стіну прикрашав великий образ Шульца, на якому були зображені співбесідники за заставленим столом і слуга, який наливав їм у дзбани вино; я нагадав також про плафон у будинку довоєнного єврейського сирітського притулку, а пізніше — садибі ґестапо і НКВС. Високий рангом офіцер ґестапо, який прибув на інспекцію зі Львова, начебто оцінив образ у ґестапівському казино дещо зневажливо: «typisch jüdische Malerei» (типово єврейське мальовидло). Ми не знаємо з усією певністю, чи отой образ був намальований на стіні, чи на полотні, розтягнутому на одній зі стін. Група згаданого кінорежисера не знайшла нічого, хоча й намагалася; зате зняла поганий фільм.

Через кілька років подібний шлях відбув талановитий кінодокументаліст Беньямін Ґайслер, який, приїхавши з Німеччини до Дрогобича, пішов на вулицю Яна (за старою номенклатурою), тепер Тарнавського, 14, і, керуючись серед іншого відомостями, які я колись опублікував, 9 лютого 2001 року знайшов частину поліхромії Шульца, яка визирала подекуди з-під більма замальованої стіни. Унікальний у своєму роді документ, слід боротьби беззахисного митця проти знищення, єдиний його щит і зброю. Розпочалася кінореєстрація і документування всього того, що наче виринуло з небуття. Сам Ґайслер, без істориків мистецтва, реставраторів, фахівців у галузі поліхромії та видобування творів мистецтва з-під пізніших нашарувань, не зміг би нічого вдіяти, ризик пошкодження цінної знахідки був би надто значним. Отож було поінформовано, кого належить, і створено групу експертів,