Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями] - Єжи Фіцовський
Власне таку роль Шульц приписує міфічній, архетипній КНИЗІ, матері всіх книг. І знаходить її риси та потугу не в Книзі Книг — Біблії, — а у шпаргаллі, в розділі оголошень старого тижневика, оздобленого рекламними гравюрами. Саме вони в оповіданні Книга виконують оту функцію магічного стимулятора, аналогічну тій, яку ми приписуємо малюнкам Шульца, його ілюстраціям, у справі спонукання та засвідчення процесу креації літературного твору. Вони становили, як уже було сказано, пластичний вступ до словесної версії, приготування до снування оповіді, ще не кристалізованої дорешти у слові.
Отож, то був би відповідник механізму й процесу, про який Шульц пише у Книзі. В отому Автентику, як він його називає, повному малюнкових реклам, міститься джерело натхнення. З коротких гасел і супровідних до них образків наче визволяється їхнє продовження, котре підживлює уяву, народжуються історії, які простують дорогами інстинктивних асоціацій щоразу далі й далі від своїх початкових стимулів — і так підноситься й розростається міфічна Книга, а ужитковий за своїм призначенням мальований анонс окрилюється міфом — тобто поезією.
Безугавно тиражоване перед Першою світовою війною в австрійських та галицьких виданнях зображення довговолосої Анни Чілок, яку врятував від облисіння та буйними косами нагородив надійний засіб для прирощення волосся, стало в оповіданні знаком оклику у фантастичній міфічній історії, оживлена в якій, виринаючи зі шпальт тижневика і вторгаючись у розлогий Шульцівській міф, Анна стає «апостолкою волохатості».
Інший анонс — ЕЛЬЗА-ФЛЮЇД ІЗ ЛЕБЕДЕМ — рекомендував чудотворні ліки на усі хвороби. І тут знову отой на позір пустий і дріб'язковий анонс із гравюрою визволив міф одужуючих, які проголошують диво визволення від страждань і каліцтв, образ натовпів воскреслих Лазарів, які мандрують малими містечками ц.к. монархії[230]… Так само реклама катеринок перетворюється на магічний міфогенний знак для катеринкового міфу, натомість анонс, який рекомендує купувати гарценських канарків, перероджується на випурхуючу з нього фантастичну орнітопею, щоб урешті всі ті міфи зійшлися докупи й поєдналися у спільній міфології.
Існує спорідненість між етіологією тих міфотворчих процесів і творчим методом письменника, в якому чорнокнижництво слова спирається на гравюри, які анонсують та легалізують його «єретичні починання» в царині слова.
Характерно й знаменно те, що навіть у найбільш фантастичних малюнках і описах Шульц зберігав зв'язок із конкретною, автентичною дійсністю, з елементами зображення видимого світу, які можна було об'єктивно підтвердити, — скажімо, у сфері фізіономічних рис зображуваних постатей, чи топографії, ба навіть термінології. Ті постійні апеляції до автобіографічних реалій були для нього доконечною легітимізацією власних творчих починань, яка гарантувала певність у правдомовності твору навіть у його найбільш фантасмагоричних верствах. Поєднання й змішування витворів креаціонізму з вірністю знакам реального світу зводить обидві ці сфери до спільного знаменника, міфізуючи дійсність та надаючи реальності фантомам.
«Підхоплений вихором», ілюстрація до Пенсіонера, малюнок олівцем, 1936
Не без приводу в Цинамонових крамницях вулицю міста, якою герой оповіді блукає поночі, автор називає її справжнім, здавна відомим йому іменем — вулиці Лішнянської; не випадково він згадує в тому ж оповіданні прізвище професора Арендта, бо саме так звався його колишній учитель малювання; не без причини він каже у Республіці мрій про заміську «Гірку» і тамтешню корчму, яка височіє над розлогими долинами піддрогобицького краєвиду; не довільно, а в точній відповідності із планом забудови дрогобицького Ринку і з урахуванням пори дня він пише про пополудневу мандрівку разом із матір'ю крізь ринкову площу, кладучи тіні у своєму описі достоту так, як вони зазвичай падають о цій порі, а дорогою зауважує вітрину аптеки Ґорґоніуша Тобіашка, хоча й не згадує прізвища власника, локалізуючи її у властивому місці — на розі вулиці Стрийської…
Той самий принцип зобов'язує його в малюнках. А прецінь у тих композиціях, населених безліччю дрогобичан, яких досі впізнають їхні колишні земляки, без вагання називаючи їхні давно покійні імена й прізвища, — криються тут і там витвори Шульцівської фантазії: гібридні істоти — люди-собаки, чоловіко-тигри зі знайомими обличчями…
Характерна вежа дрогобицької ратуші, фронтони тамтешніх храмів та куби приринкових кам'яничок — то також повторювані елементи мальованих композицій Шульца, герби його магічних фантасмагорій, стала сценографія пригод уяви. Навіть храм купецького обряду — крамниця Батька на Ринку, — переноситься разом із власником до Санаторію Під Клепсидрою, щоб і в тамтешній напівдійсності наче-існування виконувати функції гаранта буття, доказу сталості тривання, свідчення особливого видовження реальності поза її межі.
Допіру саме так посвідчена магічна дійсність може бути для автора Цинамонових крамниць мистецьки не облудною, допіру тоді вона стає для нього — і для нас — «вірогідним» витвором, міфічним образом його власної біографії, носієм нової космогонії, яка не відмовляється від свого зачаття.
Незвична візуальність, живописність його прози та своєрідна наче-фактографічність супровідного їй рисунку призводить до того, що оті два взаємодоповнюючі елементи наче міняються своїми функціями: текст перетворюється на illustratio — роз'яснення, унаочнення — гравюри, натомість вона сама стає анонсом і проголошенням образу, намальованого Шульцовим словом.
Остання казка Бруно Шульца
Якщо, окрім відомої християнам надприродної постаті Ангела Хоронителя, можна було б уявити й повірити в Диявола Хоронителя, якому б людина на дні нещастя довірила свою долю і повірила, що той її порятує, — то цю заступницьку, хоча й жахаючу роль можна було би приписати функціонерові дрогобицького ґестапо, гауптшарфюрерові Феліксові Ландау, «протекторові» Шульца, як його напівжартома називали. А прецінь, якби не він, Шульц радше за все не дожив би до кінця 1942 року. Виснажений, надзвичайно слабкий фізично, він не мусив би так довго чекати на кулю. Ґестапівським убивцям не бракувало набоїв, і будь-якого приводу вистачило б (хоча і їх не раз не потребували), щоб прицілитися й завдати смерть комусь, у кого відібрали право на життя, як у представника єврейського народу, що його гітлерівська зооідеологія прирекла на винищення.
Проте не бажання вийти поза межі «ідейних» принципів чи оминути жорстоку практику гітлеризму стало вирішальним у ставленні Ландау до Шульца. То чому ж він був на позір до нього зичливим? Спробуймо пошукати якоїсь риси в особі чи життєписі Ландау, яка, попри жахливі функції, котрі він виконував у ґестапо, можливо стримувала його від екстремальних учинків. Може, попри прізвище, яке
