Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Вбивча Рука міряв разом із ними?
— Так.
— А ви утрьох захищали цих людей?
— Так.
— Тоді ви ще гірші, ніж вони, бо той, хто захищає злодіїв і грабіжників, заслуговує подвійного покарання. Раттлєр, убивця, був одним із вас?
— Так, але ми не були його друзями і…
— Мовчи, пес! — крикнув Інчу Чуна. — Ти маєш говорити тільки те, про щó питає вождь, не більше! Ти знаєш закони Дикого Заходу?
— Так.
— Як тут карають за крадіжку коня?
— Смертю.
— Що цінніше — кінь чи велика територія, яка належить апачам?
Сем змовчав, аби не виносити самому собі смертного вироку.
— Відкрий рота, а як ні, то Інчу Чуна відкриє його тобі ножем!
— Зроби це! — прохрипів мисливець. — Сем Гоукенс — не той, хто дозволить примушувати себе говорити!
Тоді я повернувся до нього і сказав:
— Семе, говоріть, так буде краще для нас!
— Гаразд, — відповів він. — Хай буде по-вашому. Але я вважаю, що тут краще помовчати.
— Отже, щó цінніше — кінь чи земля? — повторив Інчу Чуна.
— Земля.
— Тож злодій, який краде землю, ще більше заслуговує на смерть, ніж той, хто вкрав коня. А ви збиралися вкрасти нашу землю. А до того ж ви належите до людей, які вбили нашого Клекі-Петру. За це також заслужили суворішого покарання. За намір украсти землю вас слід було б просто застрелити, без попередніх мук. Але оскільки ви вбивці, то будете помирати на пáлі. Але ми ще не завершили перелічувати ваші злочини. Це ж ви привели нас у лабети кайова, які були нашими ворогами?
— Ні.
— Брехня!
— Це правда.
— Хіба ти з Убивчою Рукою не поїхав стежити за нами, коли ми повезли Клекі-Петру?
— Так.
— Але ж це певна ознака того, що ви — наші вороги!
— Ні. Ви погрожували нам, і за законами Дикого Заходу ми змушені були пересвідчитися, чи ви справді поїхали геть. Ви ж могли просто заховатися, а потім напасти на нас із засідки. Тому ми і вирушили вслід за вами.
— Чому ти не поїхав сам? Навіщо ти взяв Убивчу Руку?
— Щоби навчити його читати сліди, бо він ще новачок у цій справі.
— Якщо ваші наміри були такими мирними і ви поїхали за нами тільки з обережності, то навіщо ви попросили про допомогу кайова?
— Бо ми побачили, що ти поїхав уперед. Це означало, що ти приведеш своїх воїнів, аби напасти на нас.
— Хіба було так необхідно звертатися до кайова?
— Так.
— Не було жодного іншого виходу?
— Ні.
— Ти знову брешеш. Аби уникнути нашого нападу, вам було достатньо просто зробити те, що я сказав, тобто піти геть із нашої території. Чому ви не зробили цього?
— Бо ми не могли піти до того, як закінчимо свою роботу.
— Отже, ви збиралися завершити крадіжку, хоч ми й заборонили вам це, і для цього покликали на допомогу кайова. А той, хто нацьковує наших ворогів проти нас, сам є нашим ворогом, і його слід убити. Це ще одна причина позбавити вас життя. Але продовжуй! Ви не заспокоїлися на тому, щоби просто дати можливість кайова напасти на нас, а допомагали їм. Це правда?
— Ми робили це тільки для того, щоби не допустити кровопролиття.
— Ти хочеш, аби ми луснули зі сміху? Хіба не ти вистежував нас, коли ми прийшли?
— Я.
— Ти підслуховував нас?
— Так.
— І провів поряд із нами цілу ніч? Це правда чи ні?
— Правда.
— Хіба не ти привів блідолицих до води, щоби заманити нас туди ж, а потім хіба не ти сховав кайова у лісі, щоби вони могли напасти на нас?
— Це правда. Але я мушу…
— Мовчи! Ти маєш відповідати «так» або «ні» і не виголошувати довгих промов. Нам приготували пастку. Хто її вигадав?
— Я.
— Ось тепер ти говориш правду. Чимало з нас були поранені, дехто загинув, ще когось узяли у полон. Винні у цьому ви. Пролита кров залишається на вашому
