Атлантида - Девід Гіббінс

— Вона зовсім не така, як гарненькі дівчатка у проході, — з жалем зауважив Костас.

— А вона й не була призначена для того, щоб своєю елегантністю тішити зір чоловікам, — із м’яким докором у голосі промовила Катя. — Подивіться: ті, хто її робив, навіть не обтяжували себе створенням ніг та рук, а голова — це просто кам’яна брила без обличчя. До речі, в Росії їх називають кам’яними бабами. Усе навмисно перебільшене, щоб підкреслити плодючість та добре здоров’я. Можливо, вона не відповідає сучасному західному ідеалові жіночої вроди, але для людей, що жили в ненастанному страхові перед голодом, гладкі жінки символізували процвітання та виживання.

— Натяк зрозумів, — посміхнувся Костас. — Цікаво, який вік цієї пані?

— Ранній палеоліт, — відразу відповів Джек. — Усі фігури Венери належать до періоду між сороковим та десятим тисячоліттями до нашої ери, тобто до того самого часу, коли були створені зображення тварин у залі предків.

— Зазвичай ці фігурки вважали за зображення богині-праматері, — задумливо додав Гібермаєр. — Але ніхто не може з упевненістю стверджувати, що в європейських суспільствах кам’яного віку панував матріархат. Можливо, краще трактувати їх як символи плодючості, яких ушановували разом з іншими головними божествами, такими як духи тварин та неживі сили.

Коротке мовчання перервав Джек.

— Упродовж сотень тисяч років, тобто майже цілого кам’яного віку, аж до початку неоліту, людиноподібні істоти існували в незмінних умовах, — сказав він. — Немає нічого дивного, що атланти, які жили трохи пізніше, досі вшановували богів своїх пращурів, мисливців та збирачів плодів, які в льодовиковий період уперше намалювали диких звірів на стінах зали предків.

— Давні євреї часів Старого Завіту вшановували бога родючості, — стиха зауважив Ефрам Якобовіч. — Навіть перші християни з берегів Середземного моря включали до своїх ритуалів ушановування поганських божеств родючості, іноді маскуючи їх обличчями святих або Діви Марії. Либонь, Венера атлантів не така вже й віддалена від наших вірувань, як на перший погляд здається.

Перед статуєю стояв масивний кам’яний стіл. Він займав значну частину довжини приміщення, перед самим входом піднімаючись угору. Його прикрашав неправильний круг діаметром із метр. У світлі, що відбивалося від золота, круг здавався неприродно білим, наче його відполірували дотики безлічі прохачів, що приходили помолитися великій богині.

— Схоже на священний камінь, — розмірковував Джек. — Може, це те, що давні греки називали baetyl, «камінь метеоритного походження», або omphalos, «центр» або «пуп». На Криті бронзового віку «бетили» лежали на вході до священних печер. У Греції класичного періоду найвідоміший «омфалос» лежав перед проваллям, у якому мешкав дельфійський оракул.

— Може, він позначав поріг Божої оселі, так само як чаша зі святою водою позначає вхід до католицької церкви? — припустив Ефрам.

— Можливо, — погодився Джек.

— Безперечно, він має метеоритне походження, — промовив Костас, який уже розглядав пухирчасту поверхню каменя. — Але він дуже незвичайний, швидше схожий на пожолоблений металевий лист, ніж на суцільну масу.

— Таку штукерію мисливці кам’яного віку могли знайти на поверхні криги, — сказав Джек. — Більшість нових метеоритів знаходять на кризі, бо саме там їх легше помітити. Можливо, це був священний предмет, що перейшов до цих людей від їхніх предків, — іще один зв’язок із доісторичним етапом розвитку людства.

Айша пройшла до віддаленого кінця столу та зупинилася, не дійшовши до статуї богині-праматері.

— Ви тільки погляньте на це! — вигукнула вона.

Два промені пробігли поверхнею столу. Вона була вкрита дерев’яними планками. Деякі з них були з’єднані під прямим кутом, наче дошки скрині. Вчені побачили купу теслярських інструментів, більшість із яких нагадувала сучасні долота й терпуги, шила та молотки. Усе це було схоже на обладнання мебляра, поспіхом кинуте, але збережене в захищеній від пилу кімнаті.

— Проте це ще не все, — сказав Ділен, зупиняючись поруч із Айшею та відкидаючи з поверхні якогось предмета стружку. Перед ним була дерев’яна рама, яка нагадувала переносний аналой. Коли Ділен випростався, присутні побачили блиск золота.

— Це стіл копіювальника! — з тріумфом у голосі заявив професор. — А на ньому — лист золота.

Наблизившись до Ділена, вчені побачили, що верхня третина листа вкрита символами атлантичного алфавіту. Деякі з них були нерівними, наче їх наносили поспіхом, але всі поділялися на фрази, як і текст на фестському диску. З шухляди під столом Ділен узяв три кам’яні штампи розміром із сигару, кожен із яких закінчувався печаткою. Присутні відразу впізнали в них ірокезьку голову, сніп кукурудзи та весло від каное. Інший штамп, що лежав на столі, містив символ Атлантиди.

— Вони тотожні з написом на протилежній стіні, — сказала Катя. — Копіювальник відтворював символи на другій панелі ліворуч.

Подивившись туди, куди вказувала жінка, дослідники побачили дванадцять рядків символів — далі послідовність переривалася.

Ефрам Якобовіч єдиний з-поміж присутніх не пішов уздовж стола: вочевидь, заглиблений у роздуми, він стояв і дивився на купу дерев’яних планок. Потім, не підводячи очей, відкашлявся та почав цитувати з пам’яті:

— «І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою, і сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі… І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою. А гора Синай уся димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора…»

Ефрам заплющив очі та продовжив:

— «І зробив Бецаліїл ковчега з акаційного дерева, два лікті й пів довжина його, і лікоть і пів ширина його, і лікоть і пів вишина його. І пообкладав він його щирим золотом зсередини та іззовні. І вінця золотого зробив навколо над ним. І він вилив для нього чотири золоті кільця на чотирьох кутах його, два кільця на одному боці його, і два кільця на другому. І він поробив держаки з акаційного дерева, і пообкладав їх золотом. І він повсовував ці держаки в кільця на боках ковчега, щоб носити ковчега».

Запанувала приголомшена тиша. Ефрам підняв голову та пояснив:

— Це Старий Заповіт, «Вихід». Мої одновірці переконані, що Бог дав Мойсееві Завіт, десять заповідей, і вибив їх на скрижалях, які народ ізраїльський носив у ковчегу. Біблійні посилання на фараонів свідчать, що ці події відбувалися у другій половині другого тисячоліття до нашої ери. Але тепер мені здається, що та історія містить ядро, яке має більш раннє походження, і стосується людей, змушених утікати зі своєї батьківщини, людей, які взяли з собою копії своїх десяти священних текстів, що зберігалися у святилищі біля вершини вулкана.

Джек, який розглядав увесь цей час стос чистих золотих