Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

— Майкле, я цілком здорова і така сильна! — Дівчина обхопила Майкла за шию притиснула до грудей.

Учора вони навідалися до лікаря. Сібелюс оглянув Марту і просив сьогодні зайти за результатами обстеження. Стан здоров’я Марти уже не викликав у нього занепокоєння.

У лікарні Сібелюса йшов прийом. Медсестра-індонезійка на смолянистому волосі мала ретельно накрохмалену шапочку, яку вона носила з такою гордістю, мов то була корона, запропонувала прохолоджуючі напої.

Не встиг Майкл наповнити склянку Марти, як почув розкотистий бас Сібелюса і він із сяючою посмішкою квапливо увійшов до вітальні.

— Не лимонад треба наливати у склянки, молодий чоловіче, — ховав смішинки у кутиках вуст, — а з цієї нагоди ми відкоркуємо пляшку доброго шампанського.

Сібелюс, вдоволено потираючи руки, подався до бару, видобув звідти пляшку шампанського. Сам наповнив келихи і звернувся до нічого не розуміючих молодих людей:

— Пропоную тост. За здоров’я цієї чарівної леді, яка незабаром подарує вам, шановний Майкле, найкращий подарунок — сина або дочку.

Келих у руці Марти тріпнувся. Вона відчувала, що з нею останні дні коється щось не те, але все списувала на залишки струсу мозку, на пережиті страхи і болі.

— Оце так! Марто, рідна моя! — тільки й видихнув Майкл.

— Термін вагітності ще невеликий, але загальний стан не викликає ніяких побоювань. Ви, люба моя леді, цілком здорова майбутня мама. Рекомендую більше плавати, гуляти на повітрі, дихати океаном і, звичайно, побільше фруктів. Бажаю вам, пане Харріс, набратися терпіння і допомогти Марті у такий складний для неї період.

Знову наповнив келихи:

— Мужності і щастя вам обом!

Марта лише пригубила, — боялася захленутися від щастя. Це ж було таким нездійсненним у її минулому житті, коли лікар сказав, що у неї ніколи не буде дітей і вона не звідає найбільшої радості материнства.

Затремтіла уся, тому й поставила келих на столик. Мимохіть в поле зору потрапив браслет, який відразу зіпсував настрій, і подумала про те, що зараз якнайкраще було б розраховувати на спокій у Мельбурні. А так, хто знає? Зітхнула (бо так і не позбулася відчуття неспокою) і глянула на Майкла. Він, здається, думав про те ж саме.

— Ми з тобою сильні, правда? — запитав, знаючи, що Марта розуміє, про що йдеться.

Як тільки детектива увіпхнули в таксі, і невдоволений водій тим, що доведеться везти безтямно п’яного пасажира, котрий в будь-який момент може обблювати салон, спробував все ж таки відкараскатися від нього, Елтон видобув двадцятку і чітко назвав адресу. Це відразу подіяло на водія і він, грюкнувши дверцятами, рвонув з місця.

Камінскі перестав грати вар’ята і удавати надудленого до нестями, як тільки Бінгасарова нічліжка блимнула востаннє облупленим боком. Йому це вже ні до чого. Варто поміркувати над тим, як щойно розклалися карти у його грі. А щоб не збивати з пантелику водія, котрий мусив би потім про всяк випадок пам’ятати, що віз таки п’яного європейця, голосно відригнув.

У колоді сьогодні з’явилася козирна хрестова шістка. Вона повинна зробити фатальний хід і побити такого собі вгодованого чирвового валетика. Властиво, нового нічого в черговій партії в карти детектив не вигадав, просто розрахував усе до дрібниць і сподівався виграти. Він же професіонал. (Рука з козирною хрестовою шісткою піднялася, щоб знищити чирвове одоробало).

До виконання наміченого приступив відразу після візиту Сема. Захеканий, пропітнілий наскрізь хлопець нагадував йому побитого пса, котрий тільки з переляку служить своєму господареві. Але кілька годин тому він приніс, нарешті, довгоочікувану інформацію про завтрашній виліт до Медана Марти і це спонукало його заграти завершальну партію. Безпрограшну, як і личить профі.

Упіймав таксі і нарешті вирішив показатися на очі своєму конкурентові Теодору Ероуту, котрий казна-чого і собі полював на українку. Чого? З якою метою? Іноді Елтона це цікавило, але коли йшлося про чітке завдання, то він концентрувався на важливіших речах. А втім, не відкидав ймовірності, що єдина запланована зустріч з голландцем все ж дасть відповідь і на це питаннячко. Хоча розпитувати зайвого свідка, якого мав чіткий намір відсікти від своєї справи, було пустопорожньою балаканиною.

— Елтон Камінскі, — сухо відрекомендувався Ероуту. — Приватний детектив, і вам, пане Теодоре, відомо, яку справу я зараз веду, користуючись деякою інформацією, яку і мені, і вам передає небезвідомий вам Сем.

Елтон не давав Ероуту ні на хвилину оговтатись, надійно розставляючи продуману пастку.

— А ви знаєте, що цей абориген, — при цьому Елтон зневажливо скривив обличчя, — збирається САМ передати нашу Марту босу. Без вас. Як ви на це?

Поки Ероут щось белькотів, виправдовуючись і пояснюючи, що в принципі йому українка непотрібна, а потрібна лише одна річ, яку дівчисько собі привласнило, Елтон непомітно зиркнув на годинник.

Аби щось телепнути, запитав:

— І що ж це за річ?

— Старовинна прикраса, браслет із левовою пащею, етнографічна цінність, знаєте, а я дуже полюбляю такі речі…

Камінскі тільки удавав, що слухає Ероута, загалом йому байдужісіньке белькотання голландця. Кому потрібно слухати, як пускає мильні бульбашки уже приречений, непотрібний свідок?

Зараз детектива хвилювало інше, — коли біля кімнати Ероута з’явиться Сем, ця козирна шістка у вміло розкладеній партії.

Чекати доведеться щонайменше годину, — вирахував. Сем не мав при собі ні рупії, тому зараз вистрибує на своїх двох по розпашілій від спеки бруківці.

— А що, як нам перехилити по добрій порції віскі? — запропонував детектив, виймаючи з об’ємної внутрішньої кишені маринарки пляшку улюбленого голландцем «Jeam Beam», яку спеціально тримав напоготові, вивчивши пристрасті Ероута. Той аж слину ковтнув від бажання пригубити улюблене пійло. Заметушився, ставлячи на низенький столик дві склянки, і навіть прокричав у відчинені