Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні
— Капітане Блад, — різко сказав Вейд. — Ваш гумор недоречний! Не знаю ваших намірів, але мене цікавить, чи усвідомлюєте ви весь ризик, на який ідете?..
— А мене, мілорде, цікавить, чи усвідомлюєте ви той ризик, на який пішли самі, прибувши, як я й сподівався, на мій корабель?
— Що це означає, сер?
Блад подав знак Бенджаміну, який стояв позаду Бішопа:
— Стілець для його світлості. Хейтон, відішли шлюпку його світлості на берег. Скажи, що лорд на певний час затримається.
— Що таке? — вигукнув лорд Джуліан. — Чорт забирай! Ви хочете затримати мене? Ви з глузду з’їхали, чи що?
— Краще зачекай, Хейтон, може його світлість почне бешкетувати. Бенджаміне, ти чув наказ?
— Може, ви скажете мені, сер, які ваші наміри? — спитав його світлість, скипівши від гніву.
— Тільки оберегти себе і моїх хлопців від шибениці полковника Бішопа. Я правильно передбачав, що ваше виховання не дозволить вам залишити полковника в біді і що ви неодмінно прибудете за ним сюди. Я послав на берег капітанові порту і комендантові флоту наказ полковника Бішопа негайно з’явитися на корабель. Тільки-но вони піднімуться на борт «Арабелли», у мене будуть усі заручники, що гарантуватимуть нам цілковиту безпеку.
— Негідник! — процідив крізь зуби лорд Джуліан.
— Це залежить від того, як дивитися на речі, — спокійно відповів Блад. — Мушу зауважити, що не в моєму характері дарувати такі образи. Але, зважаючи на те, що колись ви з власної волі зробили мені одну послугу, а зараз, хоч і проти волі, але робите другу, я не звертатиму уваги на вашу нечемність.
Його світлість зареготав.
— Ви дурень! — сказав він Бладові. — Невже ви думаєте, що я прибув сюди, не вживши ніяких заходів? Я розповів комендантові про те, як ви примусили полковника Бішопа піти з вами. Про це знає і комендант форту. Розсудіть тепер самі, чи вони виконають наказ Бішопа і чи дозволять вам вільно вийти в море?
Обличчя Блада стало серйозним.
— Дуже шкода, що ви це зробили, — промовив він.
— Ще б пак. Я знав, що ви пошкодуєте, — сказав лорд Джуліан.
— Я шкодую не через себе. Мені дуже шкода губернатора. Чи уявляєте, що ви накоїли? Ви майже повісили його.
— Боже мій! — вигукнув Бішоп, затремтівши від страху.
— Якщо вони зроблять хоч один постріл у мій корабель, губернатор негайно ж загойдається на нок-реї. У вас залишився єдиний шанс, полковнику, який полягає в тому, що я повідомлю їх про свої наміри. А щоб ви, мілорде, могли якнайкраще виправити заподіяну вами шкоду, ви самі поїдете із цим листом.
— Хай мене краще повісять, ніж я поїду на берег, — загарячкував Вейд.
— Даремно. Це просто нерозсудливо з вашого боку, мілорде. Та коли ви опираєтесь, то на борту знайдеться інший посланець, а мої позиції, як я й передбачав, зміцняться ще одним заручником.
Лорд Джуліан втупився в Блада, зміркувавши, від чого він відмовився.
— Може, ви передумаєте, після того, як я вам усе пояснив? — спитав капітан.
— Поступіться йому, заради Бога, і їдьте, мілорде, — бризкаючи слиною, пробелькотів Бішоп. — І зробіть так, щоб вони негайно виконали мій наказ. Цей клятий пірат тримає мене за горло...
Його світлість з презирством і огидою звів на Бішопа холодні безбарвні очі.
— Що ж, коли ви наполягаєте... — почав був він, але замовк і, знизавши плечима, звернувся до Блада: — На вас можна покластися? Полковнику Бішопу гарантується цілковита безпека, якщо вам дозволять без перешкод вийти з порту?
— Даю вам таке слово, — сказав Блад, — навіть більше того. Обіцяю без затримки висадити полковника Бішопа на берег.
Лорд Джуліан змусив себе вклонитись принишклому губернаторові.
— Ви розумієте, сер, що я пішов на це за вашим бажанням? — холодно спитав він.
— Розумію, звичайно розумію, — квапливо підтвердити Бішоп.
— Гаразд! — лорд Джуліан знову вклонився і пішов з каюти. Блад провів його до трапу, під яким унизу погойдувалась шлюпка «Арабелли».
— До побачення, мілорде, — сказав Блад. — Пробачте, мало не забув! — Він витяг із кишені пергамент і простягнув його Вейду. — Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, кажучи, що видали ви мені його помилково.
Лорд Джуліан пильно глянув на Блада, і вираз його обличчя полагіднішав.
— Шкода! — з непідробною щирістю сказав він.
— За інших обставин, мілорде... — почав Блад. — Та навіщо про це! Ви розумієте... Шлюпка чекає на вас.
Поставивши одну ногу на перший шабель трапу, лорд Джуліан раптом завагався:
— Хоч убийте мене, але я нічогісінько не розумію! Чому б вам не послати на берег когось іншого, а мене не залишити на кораблі, як іще одного заручника?
Блад подивився ясними блакитними очима в чесні очі Вейда і сумно посміхнувся. Якусь мить він, здавалося, вагався, а потім одверто виклав усе, що думав.
— Не маю наміру наостанок критися перед вами. Причина та сама, мілорде, яка штовхала мене весь час на сварку з вами, щоб потім проткнути ваші груди шпагою. Приймаючи від вас патент, я сподівався, що він допоможе мені спокутувати гріхи мого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї, як ви вже, мабуть, здогадались, я й узяв його. Але тепер я розумію, що все це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надії — марення хворого. Я зрозумів, що коли вона, як мені здається, з нас двох віддає перевагу вам, то, мабуть, чинить правильно. Ось чому я не хочу наражати ваше життя
