Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні

Після короткої паузи полковник Бішоп нарешті заговорив суворим і самовдоволеним тоном:

— Я посилав по вас, капітане, тому, що до мене дійшли неприємні новини. Мене повідомили, що вчора ввечері з гавані вийшов фрегат, на якому відплив ваш спільник Волверстон. Він забрав із собою сотню піратів із тих ста п’ятдесяти, які перебували досі під вашою командою. Ми з його світлістю хотіли б дізнатися, на якій підставі ви дозволили їм вийти з гавані.

— Дозволив? — перепитав Блад. — Я наказав їм це зробити!

Вражений відповіддю, полковник Бішоп на якусь мить не знайшов, що сказати.

— Наказали? — тільки й перепитав він з недовір’ям, тоді як лорд Джуліан здивовано звів брови. — Чорт би вас забрав! Може, видасте точніші пояснення? Куди вирушив Волверстон?

— На Тортуґу. Я послав його туди з дорученням розповісти від мого імені про все, що сталося, командирам чотирьох кораблів моєї ескадри, щоб вони не чекали на моє повернення.

Нестримна лють спотворила обличчя Бішопа, очі його налилися кров’ю, і здавалося, що він ось-ось лусне від гніву. Нарешті губернатор різко повернувся до лорда Джуліана:

— Ви чули, мілорд? Він навмисне відпустив Волверстона, щоб той на волі безчинствував по морях, Волверстона, цього найнебезпечнішого після себе пірата з усієї його підступної зграї. Сподіваюся, що тепер ваша світлість починає розуміти всю безглуздість видачі королівського офіцерського патенту такому чоловікові, як оцей. Адже це справжнісінький бунт!.. Зрада! Клянуся Богом, що військово-польовому суду слід зацікавитися цим фактом.

— Може б, ви перестали плести нісенітниці про бунт, зраду та військово-польовий суд?! — Блад, насунувши капелюха і не чекаючи на запрошення, сів. — Я послав Волверстона переказати Хаґторпу, Крістіану, Ібервілю і решті моїх хлопців, що їм дано місяць, протягом якого вони, наслідуючи мій приклад, можуть кинути піратство і повернутися до мирних занять — полювання або заготівлі лісу, — а в іншому разі їм доведеться залишити Карибське море. Оце і все, що я вчинив.

— Ну, а люди? — спокійно втрутився його світлість. — Адже Волверстон узяв із собою ще сто чоловік?

— Це ті, що не побажали служити королю Якову. У нашому договорі, мілорде, було обумовлено, що ви не примушуватимете моїх людей.

— Щось я не пам’ятаю цього, — прямо сказав лорд Джуліан.

Блад здивовано поглянув на нього і знизав плечима:

— Звичайно, я не збираюсь докоряти вашій світлості за коротку пам’ять. Я тільки кажу, що була така домовленість, і я не брешу. У мене взагалі немає звички домагатися якоїсь вигоди брехнею. На інші умови я тоді й не пішов би.

Такого губернатор уже не міг знести.

— Ви послали тим проклятим негідникам на Тортузі попередження, щоб вони мали змогу врятуватися! Ось що ви зробили! Ви зловживаєте королівським патентом, який урятував вашу власну шию від зашморгу!

Пітер Блад спокійно глянув на полковника.

— Хочу нагадати вам, — промовив він, — що мета місії лорда Вейда — ваші власні апетити ката при цьому не враховуються — це очистити Карибське море від піратів. Отож я й ужив найефективніших заходів, щоб успішно завершити цю справу. Звістка про те, що я перейшов на королівську службу, сама по собі вже зробить багато для того, щоб розбіглася ескадра, якою я досі командував.

— Розумію! — не без єхидства промовив губернатор. — Ну, а коли цього не станеться?

— У такому разі у вас буде досить часу, щоб придумати, як вчинити ліпше Лорд Джуліан вчасно попередив новий вибух гніву Бішопа.

— Можливо, — сказав він, — мілорда Сандерленда задовольнить таке вирішення справи.

Це були ввічливі примирливі слова. Керуючись добрими почуттями до Блада і розуміючи те важке становище, в якому опинився капітан, його світлість вирішив не відступати від своїх інструкцій. Він по-дружньому простягнув капітанові руку, щоб допомогти йому перебороти нові досить серйозні труднощі, які Блад сам створив, давши Бішопу в руки таку зброю проти себе. Та, на жаль, саме від цього молодого вельможі Пітер Блад, засліплений ревнощами, не хотів ніякої допомоги.

— У всякому разі, — відповів він задирливо і неприхованим глузуванням, — це все, на що ви можете розраховувати і що я можу вам дати.

Його світлість невдоволено насупився і кілька разів приклав до уст носову хусточку.

— Мені не зовсім подобається тон, яким ви говорите. А якщо бути точнішим, — зовсім не подобається.

— Пробачте, але такий я вже вродився, — зухвало відповів Блад. — Я сказав те, що думаю, і не збираюсь перепрошувати за свої слова.

Безбарвні очі його світлості розкрилися трохи ширше. Мляво він звів брови:

— О-о! Який же ви нечемний, чоловіче! Я розчарувався у вас, сер. У мене мало не склалося враження, що ви могли б іще стати джентльменом.

— Ваша світлість помилилися не тільки в цьому, — не стерпів Бішоп. — Ви припустилися ще грубішої помилки, видавши йому королівський патент, бо таким чином урятували мерзотника від шибениці, яку я приготував йому в Порт-Ройялі.

— Маєте рацію. Але найбільшої з усіх помилок у всій цій справі з патентами, — сказав Блад, звертаючись до його світлості, — припустилися ще тоді, коли цього товстого работорговця призначили губернатором Ямайки, а не катом, для чого він, власне, створений самою природою.

— Капітане! — з докором вигукнув лорд Джуліан. — Присягаюся честю, сер, ви переходите всякі межі. Ви...

Але тут Бішоп перервав його. Звівшись, нарешті, на ноги і давши волю своїй люті, він вибухнув зливою розгнузданої лайки. Капітан Блад теж підвівся і терпеливо чекав, поки буря вщухне. Коли Бішоп замовк, він спокійно, наче нічого й не сталося, звернувся до лорда Джуліана:

— Ваша світлість, ви, здається, збиралися щось сказати? — спитав він з викликом, але чемно.

Та лорд Вейд на цей час уже