Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні
Не потрібні були ніякі подальші засвідчення, щоб переконати дівчину, що її ставлення до Блада було несправедливим. Їй пригадалися всі почуті нею від Блада слова: і ті, що вона випадково підслухала на борту корабля, названого її ім’ям, і ті, які він говорив, коли вона схвально зустріла його рішення прийняти королівський патент, і, нарешті, слова, сказані ним цього ранку, слова, що викликали в неї лише обурення. Усе це набрало нового значення в її свідомості, яка звільнилася нарешті від безпідставних підозр.
Ось чому вона вирішила дочекатися в саду повернення Блада, вибачитись і покласти край усім непорозумінням між ними. З яким нетерпінням дівчина видивлялася його! Та виявилось, що муки її не скінчилися. Коли Блад, нарешті, вийшов, він був не сам, а з дядьком, і, що її особливо здивувало, вони мило між собою розмовляли. Хай як це прикро, але розмову доводилося відкласти. Та коли б Арабелла тільки знала, на який тривалий час ця розмова відкладається, її досада перейшла б у відчай.
Разом зі своїм супутником Блад вийшов із саду, що аж п’янив своїми пахощами, і пройшов у внутрішній дворик форту. Комендант, маючи суворий наказ бути напоготові і тримати при собі кілька солдатів на випадок арешту Блада, був дуже здивований, коли побачив, що губернатор любенько собі прогулюється під руку з піратом, якого мали заарештувати. До того ж, коли вони проходили повз коменданта, Блад невимушено й весело про щось розповідав і сміявся.
Вони разом вийшли з воріт і разом дійшли до молу, де на них чекала шлюпка з «Арабелли». Усе так само дружньо розмовляючи, вони сіли поряд на кормі й попливли до великого червоного корабля, де Джеремі Пітт із нетерпінням чекав новин.
Уявіть собі, як здивувався шкіпер, побачивши губернатора, що, ледве пересуваючи ноги, підіймався у супроводі Блада мотузяним трапом.
— Твої побоювання справдились. Джеремі, я таки вскочив у пастку! — привітав його Блад. — Але й на цей раз я вибрався звідти, та ще й прихопив оцього трапера, що заманив мене туди. Ця свиня, як тобі відомо, любить життя.
Полковник Бішоп стояв на шкафуті, сірий від злості. Його брезкле обличчя сіпалося, а одвисла губа тремтіла. Він боявся навіть глянути на кремезних головорізів, що з’юрмилися коло ящика з ядрами біля головного люка.
— Перекинь мотузку із зашморгом через нок-рею!.. Не тремтіть, любий полковнику. Це тільки застережні заходи на той випадок, якщо ви будете поводитись нерозсудливо, чого, я певен, не станеться. Ми обміркуємо питання за обідом. Думаю, ви не позбавите мене честі пообідати разом.
І Блад одвів безвільного, до смерті наляканого хвалька у свою велику каюту. Слуга Блада, негр Бенджамін, одягнений у білі штани й полотняну сорочку, побіг виконувати розпорядження капітана щодо обіду.
А полковник Бішоп, упавши на скриню під ілюмінатором, що виходив на корму, ледве зміг пробурмотіти, затинаючись:
— Можна в-вас за-а-питати, як-кі в-ваші наміри?
— Нічого страшного, полковнику. Хоч ви й заробили зашморг на нок-реї, але, запевняю вас, його використають тільки в крайньому разі. Ви сказали, що його світлість припустився помилки, вручивши мені патент, виданий міністром закордонних справ лордом Сандерлендом. Мабуть, ви мали рацію. Я знову виходжу в море. Gras ingens iterabi-mus aequor[22]. Ви будете прекрасним знавцем латині до того, як я закінчу свої справи з вами. Я повертаюся на Тортуґу до своїх піратів, чесних і славних хлопців. Вас же я прихопив як заручника.
— Боже праведний! — простогнав губернатор: — Ви... ви хочете взяти мене із собою на Тортуґу?
Блад щиро розсміявся.
— О ні! Я б ніколи вам так не насолив. Ні, ні! Я хочу тільки забезпечити собі вільний вихід з Порт-Ройяла. І якщо ви будете зговірливим, то я на цей раз навіть не примушу вас прийняти холодний купіль у морі. Ви, як мені відомо, віддали якісь там накази капітанові порту і комендантові цього проклятого форту. А тепер вам доведеться викликати їх на корабель і при мені сказати їм, що сьогодні після обіду «Арабелла» виходить у море для виконання службового завдання, і ніхто не повинен її затримувати. А для того, щоб бути певним, що вони послухають вас, ми заберемо їх на маленьку прогулянку разом із нами. Оце і все, що мені від вас потрібно. А тепер сідайте й пишіть, якщо ви, звичайно, не віддаєте переваги нок-реї.
Полковник Бішоп важко дихав від безсилої люті.
— Ви силуєте мене... — почав був він.
Капітан Блад люб’язно обірвав його:
— Дозвольте, я вас зовсім не силую. Ви вільні вибирати між пером і мотузкою. Вирішення цього питання цілком у ваших руках.
Бішоп утупився в нього; потім, важко знизавши плечима, узяв перо і сів за стіл. Тремтливою рукою він написав офіцерам листа, негайно викликаючи їх до себе на корабель. Блад одразу ж послав цього листа на берег, а потім запросив свого підневільного гостя до столу.
— Сподіваюсь, полковнику, ваш апетит такий же чудовий, як зазвичай.
Жалюгідний вояка сів на показаний стілець, але з переляку про їжу й думати не смів, та Блад і не силував його. Він з апетитом заходився обідати. Коли він іще й на половину не впорався з обідом, до каюти зайшов Хейтон і доповів, що на борт прибув лорд Джуліан і просить негайно прийняти його.
— Я так і передбачав, — сказав Блад. — Веди його сюди.
Із суворим і сповненим гідності виглядом у каюту ввійшов лорд Джуліан. Тільки глянувши на присутніх, він враз зрозумів ситуацію. Капітан Блад підвівся, щоб привітати гостя.
