Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко

Реєстр кошових отаманів Війська Запорозького за добу 1681—1709 років

Роки: 1681 Іван Стягайло,

Трохим Волошин

1682 Василь Олексієнко Грицько Єреміїв 1683-1684 Грицько Єреміїв

1686 Ірицько Сагайдачний Хведір Іваник

1687 ХвилонЛихопій Грицько Сагайдачний

1688 Грицько Сагайдачний Хвилон Лихопій Іван Гусак

1689 -1691 Іван Гусак

1692 Хведько, Іван Гусак

1693 Василь Кузьменко Семен Рубан

1694 Семен Рубан Іван Шарпило Петро Прима

1695 Петро Прима Максим Самійленко Іван Гусак

1696 Іван Гусак, Яків Мороз 1697-1698 Грицько Яковенко

1699 Петро Прима

1700 Герасим Криса

1701 Петро Сорочинський

1702 Петро Сорочинський Кость Гордієнко

1703 Герасим Криса 1704-1705 Кость Гордієнко

1706 Петро Сорочинський Лукаш Тимофієнко

1707 Петро Сорочинський Кость Гордієнко

1708 Кость Гордієнко

1709 Кость Гордієнко Петро Сорочинський

Під час атакування російським військом Чортомлицької Січі значна частина запорожців, як і щоліта, була на рибальстві й полюванні у Великому Лузі. Звістка про зруйнування Січі не один день, не один тиждень переходила з річки на річку, з байраку на байрак, поки обійшла все Запорожжя, і товариство кілька тижнів збиралося і переходило з місця на місце, поки нарешті скупчило-ся до місця, де річка Кам’янка впала у Дніпр, і прилучилося там до кошового отамана Петра Сорочинського. Останній повернувся з Криму ні в тих ні в сих, бо через мир з царем хан не наважився без дозволу султана подати запорожцям помочі.

Упорядкувавши на Кам’янці Кіш, Сорочинський через Кизикермень знову поїхав у Крим, щоб просити протекції хана, а тим часом до Нової Січі почали прибувати ватага за ватагою й ті запорожці, що були з Гордієнком. Частина їх відбилася од шведського війська під час перевозу через Дніпр у Переволочині, частина прибігла од устя Бугу, і нарешті більшість, як я вже згадував у попередньому оповіданні, вирядив на Запорожжя з-під Очакова сам король шведський Карл XII, не маючи чим запорожців годувати. Бракувало ще тільки невеликого гурту найзавзятіших січовиків та самого Гордієнка.

Смуток оповив душі запорожців, що забігли аж до татарських кордонів. Туга за зруйнованою ненькою Січчю, що була свідком великих подій, та за батьком Великим Лугом, що споконвіку годував запорожців, розпукою пригнітила їм серце, і мимоволі у всіх вставало питання, чи не ліпше було б скоритися цареві, аби тільки жити на своїх рідних степах та у Великому Лузі. У перші ж місяці після шведчини на Коші вже чулися голоси за те, щоб поклонитися цареві і просити його ласки. Може б, воно так і сталось, коли б з України не йшли такі тяжкі вісті. А до Нової Січі надходили чутка за чуткою: що тих козаків, котрі були біля Мазепи, хоч би навіть мимоволі, тяжко катовано, а кого не замордовано на смерть, то заслано у Сибір. Навіть тих козаків, що й не були біля Мазепи, позасилано на Ладогу й у Петербург копати канави понад озерами та річками. З тих козаків, що були на канальських роботах, од незвичного болотяного повітря, вогкості та недобрих харчів гинула майже половина, решта ж поверталася на Україну каліками. Незважаючи на те, замість померлих та покалічених козаків російський уряд посилав на північні канали все нові та нові козацькі полки. «Якщо ви прийдете на Україну, — переказували запорожцям з Гетьманщини, — то всі загинете. Єднайтеся з татарами та визволяйте нас, бо й ми всі од Москви пропали».

Опріч «канальських робіт», українських козаків почали посилати на Північний Кавказ — «на лінію» — обороняти російські кордони од кубанської орди, і там вони тисячами гинули од татар, черкесів та од пропасниці. Про походи «на лінію» та про недо)й& пробування там збереглася навіть народна пісня:

У Глухові, у городі, в усі дзвони дзвонять,

Та вже ж наших козаченьків на лінію гонять,

У Ілухові, у городі, стрільнули з гармати —

Не по однім козаченьку заплакала мати.

У Глухові огні горять, у Полтаві димно,

На могилі гетьман стоїть — геть там його

видно

«Допевняйся, пан-гетьмане, допевняйся плати,

Як не будеш допевнятись —

будем утікати.

«Ой, ідіте ж, панове, до Петра, до свата,

Ой, там буде вам, панове, велика заплата По заступу у рученьки та ще лопата!»

Сидить козак на могилі, сорочку латає;

Ой, кинувся до черешка — копійки не має. їхав козак на лінію та й вельми обдувся,

Іде козак із лінії — як лихо, зігнувся.

Під впливом таких звісток з України, коли гетьман Скоропадський серед літа року 1710 прислав до Коша листа, умовляючи запорожців одцуратися бусурманів та просити ласки царя, то кошовий отаман Йосип Кириленко з товариством написав йому дуже докірливу й глузливу одповідь. Скорочуючи її, скажу, що там запорожці, між іншим, писали:

«Дивуємося, що ваша милість не соромиться звати себе Війська Запорозького і обох боків Дніпра гетьманом, коли ми вашої милості на той уряд не обирали, а піднесені, ваша милість, під мушкетами московськими».

«Прикладаєш, ваша милість, до себе титул Війська Запорозького, коли воно тепер до регіменту вашої милості не належить і не , хоче належати; та й Січа Запорозька, гніздо Військове, джерело й захист вольностей військових, через запеклу московську до нас ворожнечу та через зраду проклятого Галагана, невдячного за хліб наш військовий, перевертня й зрадника, знищена й зруйнована, нашій батьківщині на вічну неволю».

«Як маєш бути, ваша милість, гетьманом обох боків Дніпра, коли на тогобочній стороні, чи теж Україні, князь Голицин, воєвода київський, владою своєю московською опанував і немилосердні здирства людям чинить».

«А як же, ваша милість, вольностями нас обнадежуєш, будучи сам невольник і під пильним доглядом міністра царського лишаєшся, без волі котрого нічого невладен чинити, а без печаті його нікуди писати!».

Це було писано 2 червня, а 3 серпня у запорожців вже був новий кошовий Лаврентій Степаненко, за підписом котрого запорожці послали гетьману Скоропадському скаргу на полковника Гната Галагана. З тієї скарги видно, що Галаган не задовольнився зруйнуванням Січі, а й після зруйнування її нападав з ватагами своїх людей на запорозькі зимовники та бекети, хватав неповинних людей та видавав російським