Одіссея капітана Блада - Рафаель Сабатіні
На сплетеній з очерету кушетці, яку спеціально поставили на квартердеку, сховавшись від палючих променів сонця під саморобним тентом з коричневої парусини, лежав Пітер Блад, якось ліниво й байдуже тримаючи в руках засмальцьований томик «Од» Горація в оправі з телячої шкіри.
З нижньої палуби долинало шаркання швабр і дзюрчання води в шпігатах. Була рання година, і матроси під командою боцмана Хейтона працювали на шкафуті й на баку. Незважаючи на спеку й задуху, у одного з матросів знайшлися ще сили наспівувати хрипким голосом піратську пісеньку:
В борт ударились бортом, Перебили всіх гуртом, І послали їх усіх на дно до риби! Хай пливуть на дно — бо дітись ніде! Дружніше, хо! Сміліш, ой-хо! Хто тепер на чортів Мейн зі мною піде?Блад зітхнув, і на його енергійному сухорлявому, засмаглому від сонця обличчі промайнуло щось схоже на посмішку. Потім чорні брови зійшлися над його ясними голубими очима, і він поринув у глибоку задуму.
За останні два тижні, як він прийняв повноваження від короля, справи йшли недобре. Відколи він прибув на Ямайку, почалися неприємності з Бішопом. Тільки-но Блад і лорд Джуліан ступили на берег, їх зустрів губернатор, який навіть і не збирався приховувати своєї досади з приводу такого раптового і несподіваного повороту подій. Не приховував Бішоп і свого твердого наміру змінити становище. Разом із групою офіцерів він чекав їх на молу.
— Ви — лорд Джуліан Вейд, наскільки я розумію, — грубо привітався полковник. На Блада він тільки кинув злісний погляд.
Лорд Джуліан з вишуканою чемністю вклонився.
— Здається, я маю честь розмовляти з полковником Бішопом, губернатором Ямайки? — спитав він, і його слова прозвучали так, ніби його світлість давав полковникові урок хорошого тону. Зрозумівши це, полковник, хоч і з запізненням, зняв свого крислатого капелюха і вклонився. Після цієї формальності він одразу ж приступив до справи.
— Мені сказали, що ви видали цьому піратові королівський офіцерський патент. — Навіть в інтонації його голосу вчувалися роздратування і ворожість. — Мотиви, якими ви керувалися, безсумнівно, варті... вашої вдячності за те, що він вирвав вас із рук іспанців. Але все це нечувана дурниця, мілорде. Патент на офіцерський чин треба негайно скасувати.
— Я вас не розумію, — стримано зауважив лорд Джуліан.
— Звичайно, не розумієте. Інакше ви ніколи б так не вчинили. Цей молодчик обдурив вас. — Подумайте тільки, спочатку він був бунтарем, потім рабом-утікачем, і, нарешті, став кривавим піратом. Я полював на нього рік.
— Запевняю вас, сер, що мені все це добре відомо. Я не розкидаюся королівськими патентами.
— Не розкидаєтесь? А як же тоді назвати те, що ви вчинили? Дозвольте мені, губернатору, виправити помилку на власний розсуд.
— Вам?! Яким чином?
— Тут, у форті Порт-Ройяла, на цього негідника давно вже чекає шибениця.
Блад хотів втрутитися в розмову, але лорд Джуліан випередив його.
— Я бачу, сер, ви ще не зовсім розумієте суті справи. Якщо капітанові Бладу видано патент помилково, то це, власне, помилка не моя. Я дію згідно з інструкціями лорда Сандерленда. Добре поінформований у всьому, що ви тут говорили, його світлість, однак, визнав за можливе спеціально доручити мені передати цей патент капітанові Бладу, якщо капітан Блад згодиться його прийняти.
Від подиву й жаху полковник Бішоп аж рота роззявив.
— Лорд Сандерленд сам дав такі вказівки?
— Авжеж.
Його світлість чекав моменту для відповіді. Не дочекавшись відповіді від онімілого губернатора, він поставив запитання:
— Ви й тепер посмієте твердити, що я помилився? Невже наважитесь взяти на себе відповідальність і виправите мою помилку?
— Я... Я не уявляв...
— Розумію, сер. Так от... Дозвольте краще представити вам капітана Блада.
Хотів цього Бішоп чи ні, але йому довелося надати своєму обличчю, наскільки він міг, звичайно, виразу люб’язності. Однак усім було ясно, що це лише маска, під якою крилася люта злоба.
Такий сумнівний початок не віщував нічого доброго. Він не тільки не розрядив напруженості — навпаки, ще ускладнив і до того заплутане становище.
Лежачи на кушетці, Блад думав ще й про інше. Минуло два тижні, як він стоїть у Порт-Ройялі, бо його корабель фактично увійшов до складу ямайської ескадри. Але коли чутки про це дійдуть до острова Тортуґи, до піратів, які чекають на його повернення, ім’я капітана Блада, що піднеслося так високо серед «берегового братства», стане притчею, його згадуватимуть з огидою й прокляттям. Його вчинок розглядатимуть як зраду, як перехід на бік ворога. І може статися, що він заплатить за це своїм життям. Заради чого йому потрібно було ставити себе в таке безглузде становище? Заради дівчини, яка навмисне уникає його. Блад вважав, що Арабелла все ще з відразою ставиться до нього. За ці два тижні вона ледве вшанувала його поглядом, хоч він тільки заради того, щоб побачити її, з’являвся щодня в резиденцію її дядька, не звертаючи уваги ні на одверту ворожість, ні на злобу й перешкоди, які чинив йому полковник Бішоп. Та й не це було найгіршим. Він бачив, що весь свій час і увагу Арабелла приділяє лорду Джуліану — молодому й елегантному вельможі з числа гультяїв із Сент-Джеймського двору. То які ж шанси в нього, одчайдушного авантюриста, заплямованого вигнанця із суспільства, проти такого суперника, який до всього ще й безсумнівно здібна людина?
Можете собі уявити гіркоту в душі Блада. Він порівнював себе із собакою, який випустив із пащі кістку, щоб погнатися за її тінню.
Блад шукав утіхи
