Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Неподалік від машини двоє підлітків зчепилися в бійці. Власне кажучи, слово «бійка» не зовсім відповідало становищу: один, кремезний і вищий, напосідав, щосили гамселячи іншого кулаками, нижчий і тендітніший невміло, але відчайдушно захищався, то викидаючи руку вперед, то намагаючись прикрити обличчя шкільним портфелем. З носа меншого юшила кров, одне око запливло.
— Ану, хлопці, зараз же припиніть! — грізно гукнув Григорій.
Вищий озирнувся, певно, хотів вилаятись, та, побачивши поважного пана, поспішно відступив, з запобігливою поквапливістю спробував скласти уста в приязну посмішку добре вихованого хлопця, котрий і сам не знає, як ускочив у халепу.
Та погляд, ще не простиглий від жорстокої насолоди позбиткуватися над слабкішим, суперечив усміхові, очі дивилися наче крізь туман сп’яніння.
— Забирайся! — У скронях засіпало дужче, тепер біль почав охоплювати і нижню щелепу. Мимохіть обличчя Григорія перекривилося, і це вплинуло найдужче: нападника наче вітром здуло. Лише за мить з-за рогу висунулась його голова, пухкі щоки розсунулися, рот округлив крик:
— Це лише завдаток, паршива свиня! Начувайся!
Припавши чолом до стіни, хлопчик з розбитим носом, мабуть, і не чув цього вигуку: плечі його тремтіли від плачу, що то стишувався, то вибухав з новою силою. Рукавом пальта він час від часу розмазував по обличчю кров і сльози.
— Годі-бо! Сідай у машину і витрись. Ось тобі чистий носовичок. А у кишеньці чохла знайдеш пляшку мінеральної. Приклади мокре до носа й ока!
Хлопець зробив кілька кроків до машини, потім, вагаючись, спинився.
— Не підеш же ти з такою пикою по вулиці! Та й кровотечу треба спинити… Закинь голову на спинку.
Крізь оглядове люстерко Григорій бачив, як його нежданий пасажир, все ще схлипуючи, витирає обличчя, силкується змити мокрим носовичком кров на вилогах пальта і рукаві. Що й казати, вигляд у хлопця жалюгідний. Око запухло ще більше, ніс поступово набирав форми бараболі.
— Добре він тебе розмалював! Коли вже ти волієш провадити дискусію за допомогою кулаків, то навчився б бодай найпростіших прийомів боксу!
— Шмат м’яса, тварюка він, он що!
— Ну, знаєш, якщо кожна тварюка почне бити тобі пику, то незабаром рідна мати тебе не впізнає. До речі, куди тебе відвезти? Рушаймо потроху, бо хтось з перехожих подумає, що то я так тебе пригостив.
Хлопець сквапно схопився за ручку дверцят:
— Ні, ні, я не можу додому! Вони думають, що я в школі!
— Ходив у кіно? Збираєшся там навчитись мудрості?
— Нікуди було подітись… До школи я теж не можу.
— Чому ж то інші можуть, а ти ні?
— Бо вони всі, майже всі, вважають мене диваком і негідником… А негідники саме вони, бо в усьому шукають тільки гидоту… їм і на думку не спаде, що хтось може думати інакше. Начхати їм на це! Вони вихваляються найбридкішим, тільки й мови про різні такі штуки, і коли я сказав, коли хотів їм заперечити, вони… — Новий вибух сліз урвав це нескладне речення, і коли Григорій почав допитуватись, хлопець знов ухопився за ручку дверцят.
— Я піду! Спасибі вам за все, але я піду…
— Куди ж ти збираєшся податись?
— До Карова. У мене там є…
— Ну, то давай я тебе довезу хоч до станції міської залізниці.
Машина рушила, маленька постать зіщулилась у кутку заднього сидіння, тепер звідти не долинало ані звуку.
— Послухай, може, все-таки краще додому? Якщо ти відверто розкажеш удома про всі свої прикрості…
— Він нічого не зрозуміє! Він ніколи нічого не зрозуміє!
— Хто це «він»?
— Батько.
— Даремно ти так гадаєш.
— Ви його не знаєте. Він уміє тільки повчати, тільки вимагати. Він… Для нього я навіть не людина. Об’єкт для муштри, он хто я для нього… Дуже вас прошу, спиніть машину, я сам дійду!
— Не бійся, до насильства я не вдамся. У Каров, то в Каров… А гроші на квиток у тебе є?
Хлопчина завовтузився, занишпорив по кишенях.
— На один кінець вистачить, навіть лишається кілька пфенінгів.
«Ага, він знає вартість квитка, виходить, уже бував там. Хто там у нього? Родичі, друг? Запитати? Однаково не відповість. Перший порив балакучості минув, хлопець замкнувся й нашорошився. Найкраще було б відвезти його до себе. Але це — «табу». До моєї господи можуть входити тільки люди певної професії, надіслані Нунке. Та й голова болить нестерпно. Треба швидше випити порошок, прочитати листа, обміркувати розмову з Марією… І даремно тобі крає серце почуття жалю до малого. З кимось посварився, з кимось побився… Згадай-но тебе в такому віці — як часто тобі затьмарювався світ сонця через якусь дурну сварку…
За півтора квартали до найближчої станції міської залізниці Григорій спинив машину.
— Тут ми з тобою розпрощаємось, дійдеш сам. Все-таки раджу навчитись прийомів боксу. Так безпечніше для фізіономії, а часом і для переконань. Як же тебе звуть, коли не секрет?
Насторожений погляд, краска поволі залила праву, не уражену в бійці щоку.
— Віллі Шуббе, — буркнув хлопчина похмуро. — Дуже