Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
— Не залишай мене одну, Майкле, я так боюся… Еге-е-роута, — квилила на ліжку білявка. Кривава рука її стискала долонь молодого чоловіка. Дівчина не зважала на рясні краплі крові, що скочувалися на підлогу з-під товстого металевого браслета. Голова була забинтована, у величезних очах за пеленою марева відбивався страх.
Сем і сам заскавучав, бо зримо побачив, до якого стану довів голландець дівчину, і що може зробити з ним, якщо буде ловити гав.
Назад біг підтюпцем, — день на острові приходив на зміну ночі раптово, без напівтонів. Вочевидь, на обличчі Сема зберігся переляк, і тому йому зовсім не хотілося, щоб хтось ще це побачив. Добре захеканий, впав на циновку. Потер обличчя руками, але побачене у лікарні не стиралося, навпаки, перед очима розтікалося брунатними колами.
Е, ні. Зовсім не закоханий голландець, нехай не бреше. Тоді чому він так покалічив дівчину? ЧОМУ? І Сем затрясся ще сильніше. Йому доводилося чути, що є такі психопати, яким катування приносить насолоду. Виходить, Ероут з таких, і тому будь-якої хвилини може спуститися зі своєї кімнати, просяклої алкогольним смородом, і замордувати Сема або когось з його родини.
Я пришив того слугу Даві, чуєш ти, цуценя, я! І мені нічого не вартує зараз скрутити твою тонку шию. Але я ще встигну зробити це…
Від найменшого шурхоту Сем підводив голову і прислухався. Тієї ночі він так і не заснув…
Перед роботою встиг непомітно забрати з машини флакони, заховав їх у порожній бляшанці з-під фарби і відразу поїхав з батьком та братом на плантацію.
День як день. Вирубували, викорчовували старі пеньки, згрібали густу посновану павутину трави, таку чіпку та наїжачену, що нагадувала колючий дріт. Ніхто Сема не чіпав, усі дбали про свою роботу, за яку перед заходом сонця отримають по кілька рупій.
Сем лютував у роботі, здирав благу одіж з червонястої землі, виколупував цупкі корені, — мав страшну силу в руках. Думки, як посноване коріння струхлявілого дерева, металися безладно, не піддавалися жодній логіці (бо, звідки?), але врешті-решт знаходили вихід на кшталт інстинкту звірини.
Так, він нюхом відчув, де знаходиться білявка, і тому за цю інформацію отримає гроші і заховає їх якнайдалі від чужого ока. Горло перегризе кожному, лиш помітить найменшу спробу посягання на його статки. Від Ероута отримав добру науку і переконався, що поведінка, почерпнута із спостережень за зграями бездомних псів, куди принадніша, ніж європейський вишкіл голландця. Той все спідтиха робить, як лютий хижак. Вочевидь, порішив слугу Ель Даві так же підступно, як обвів навколо пальця і Тіта, і його. Дарма розслабився…
Але врешті-решт Сем осягнув ще одну догму власної життєвої філософії, сам збагнув те, що хотів зрозуміти: з білими людьми треба завжди триматися насторожі. І подумки додав: так, як це роблять собаки, — у них вічно вуха настовбурчені. Спробуй, підійди…
Розщеплений змієвидний корінь гевеї люто шарпнув на себе і вкотре відчув ниючий біль у нирках. За тим навальними справами з Ероутом забув випити пігулки» які приготував лікар Маас. Хоч він теж європеєць, але тут усі мають його за свого. Хенрик Маас приймав пологи у Семової матері і першим сповіщав батька, що народжувались один за одним сини. До такої людини у сім’ї, котра продовжувала своє марга, — довічна шана. А коли півроку тому Семові скрутило поперек і ніхто й гадки не мав, що у людини є нирки і від них Сем дістане болячку, Маас знайшов її. Примусив хлопця ходити червоною сечею у слоїк і весь час по тому робив аналізи. І лише коли Сем, як сказав головний Хенрик Маас, виродив мацюпінький камінчик, лікар заспокоївся. Тримав той камінчик, наче він із золота, відколупував пилинки і роздивлявся під мікроскопом. Потім занурював у якісь рідини, калатав ними, підігрівав, охолоджував, і нічого того Сем до толку не міг збагнути. Тільки з часом лікар виготовив для нього жовті пігулки з таким гидким смаком, що Сем завжди намагався проковтнути їх, набравши до рота побільше води.
Добре наляканий тими «пологами», Сем увесь час носив пляшечку з ліками при собі, навіть виробилася звичка мацати праву кишеню шортів, у яких побрязкували чудодійні пігулки.
А ось зараз, аби не бігти по воду, довелося зібрати побільше слини в роті та проковтнути гидотний, але такий помічний лік.
Добрячий кавалок впорали за день. Погляд, колючий, непривітний, зиркав на зроблене. Вдоволення не було — покручені корені гевеї ще стирчали з землі, і стирчатимуть вічно. Плюнув спересердя і поплентався за заробленими рупіями, які відразу забрав батько. Лихий і лютий, хлопець гепнувся за кермо джипа та помчав додому. Біль у нирці поступово зникав, і Сем навіть забув переключитися на щоденні прокльони своєї залежності від батька, який виглубував з долоні усі сени до останнього, не залишаючи синам нічого, — де вже там пригостити котрусь з дівчат склянкою лимонаду.
Тепер Сем думав про те, якби на цей раз його знову не ошукали. Холодний клубок хвилювання у передчутті неповторної миті, коли він нарешті стане багатим, як Сітархурт, підступав до горла. Е, віднедавна він помудрішав. Спочатку попросить показати купчу на плантацію і обіцяні тридцять тисяч. Лише тоді почне розмову. Буде обачним, особливо з Ероутом…
Самур з двома охоронцями уже вешталися біля хати. Серце Сема підстрибувало, кров шугоніла у скронях, очі ні на що не реагували, нічого не помічали, — вони відкривали кейс, який тримав Самур, і вже зримо копирсались у скаженому багатстві. Його, Сема.
Щоб не видати збудження, заклав руки за спину та глипнув з-під лоба на вікно другого поверху, з-за жалюзі якого, очевидячки, спостерігав голландець. Але Сем міг забожитися, що нікого там не вгледів, тому повільно перевів погляд на закляклого у військовому однострої та лискучого від поту Самура.
Начальник охорони над усе цінував свою військову форму. Він би не замінив її ніколи на найдорожчий цивільний смокінг, бо боявся, як
