Атлантида - Девід Гіббінс
Дедалі похмурніший Джек мовчки дивився, як Аслан натиснув на кнопку на балюстраді, і стелажі з книжками роз’їхалися, відкриваючи морське узбережжя. Хребти, що оточували долину, виступали в море, створюючи природну гавань. До найближчого мису було прибудовано великий кам’яний пірс, повернутий на північ із метою затуляти судна, що до нього швартувалися, від кораблів у морі.
Останнім придбанням Аслана був російський вартовий корабель класу 1154 під назвою «Безстрашний». Він надійшов з того самого джерела, що і «Гриф», але його водотоннажність перевищувала можливості «Грифа» мало не втричі. На ньому наразі встановлювали зброю та засоби зв’язку, після чого за допомогою спеціальних кранів його мали спустити на воду. Снопи іскор свідчили, що на вертолітному майданчику та короткій злітно-посадковій смузі для невеликих літаків зараз працюють зварники.
Джек згадав про «Сіквест». Після шторму він мав повернутися до острова. Джек не міг згадати корабель у розмові з Асланом: дослідник сподівався, що «Сіквестові» вдалося уникнути виявлення радаром. Утім, це було малоймовірно, адже обладнання «Грифа» важко назвати застарілим. Учений згадав віддалені гарматні постріли, що долетіли до них, коли вони були у підземній «трупарні». Треба було готуватися до найгіршого.
— Ми вже майже готові до першого плавання, — сказав Аслан. — На церемонії спуску на воду ви будете почесним гостем. — Він помовчав, склавши руки на животі та випромінюючи вдоволення ситого хижака. — Тепер, коли в мене є два кораблі, я зможу плавати до будь-яких частин світу. Більше мені ніщо не заважатиме.
Джек іще раз окинув поглядом вид, що відкривався з вікна. І дійсно, влада Аслана була просто безмежною. На сході, там, де долина вужчала, можна було побачити будівлі, чимось схожі на сучасний військовий полігон. Між терміналом і морем була розташована ще одна кругла будівля, з якої стирчав цілий пук супутникових і звичайних антен. Уздовж гірського хребта ховалися замасковані спостережні пункти, а на пляжі серед пальм та кипарисів — єдиного нагадування про те, що колись це місце було курортом ЦК КПРС, — видніли обладнані вогневі точки.
— Тепер ви розумієте, що спроби втекти приречені на фіаско. На сході долину підпирають Кавказькі гори, а на півночі та півдні лежить бандитська країна, в якій західна людина не виживе. Сподіваюся, ви спокійно насолоджуватиметеся моєю гостинністю. Я дуже радий мати компаньйона, з яким можу вести бесіди про мистецтво та археологію.
Тут Аслана наче охопила ейфорія — він підніс руки, а його обличчя засвітилося захватом.
— Це мій Kehlsteinhausy моє орляче гніздо, — промовив він, — мій храм, моя фортеця. Ви ж погодитеся, що краєвиди тут не гірші, ніж у Баварських Альпах?
Не зводячи очей з розташованої внизу долини, Джек тихо відповів:
— Упродовж війни, яку ви називаєте Великою Вітчизняною, мій батько служив у ВПС, літав на розвідувальному літаку. У 1945 році йому випала честь очолити наліт на Оберзальцберґ, що у ваших Баварських Альпах. І вілла фюрера, і штаб-квартира СС виявилися зовсім не такими невразливими, якими їх вважали. — Джек повернувся та спокійно подивився в Асланові непроглядно чорні очі. — А історія, як ви, професоре Назарбетов, самі нещодавно сказали, має неприємну звичку повторюватися.
24
Човник, набираючи ходу, поїхав одним із проходів-труб, але завдяки повітряній подушці швидкості не відчувалося. Джек з Асланом розташувалися на протилежних сидіннях. Масивне тіло казаха займало майже весь простір. Джек вирішив, що вони спускаються у долину, до центральної споруди, яку він бачив із вікна «Пантеону».
Кілька секунд тому вони зупинялися, щоб підібрати ще одного пасажира, який наразі нерухомо стояв між ними. Це був кремезний, схожий на ведмедя чолов’яга у чорному щільному комбінезоні; він мав плаский ніс і свинячі очі, що без жодного виразу дивилися з-під виступаючих надбрівних дуг.
— Дозвольте мені відрекомендувати вашого охоронця, — доброзичливо сказав Аслан. — Володимир Юрійович Далмотов. Колишній спецназівець, ветеран війни в Афганістані, приєднався до чеченських бійців за свободу після того, як його брата було страчено, — за те, що той задушив офіцера, який послав його взвод на смерть у Грозному. Після Чечні він найнявся на службу борцем за святу справу звільнення Абхазії — я про членів Аль-Каїди. Я знайшов його за кривавим слідом із тіл, який він залишав по собі. Він не вірить у Бога, але Аллах прощає йому.
Човник зупинився. Двері розчинилися, і всередину увійшли двоє слуг. Вони допомогли Асланові підвестися на ноги. Здогадавшися, що Костас і Катя досі на острові, Джек тягнув час. Коли Далмотов підштовхнув його до виходу, він побачив, що на плечі охоронця висить «Узі», але бронежилета на ньому немає.
Приміщення, в якому вони опинилися, являло собою разючий контраст із заколисливою пишнотою помешкань. Це був величезний ангар. Двері відчинилися, і Джек побачив уже знайомий йому вертолітний майданчик. На бетоні стояло громіздке тіло «Гайнда». Довкола гелікоптера порпалися техніки, поруч напоготові стояв заправник пального.
— Саме на ньому ми прилетіли з острова минулої ночі, — повідомив Аслан. — А тепер він готовий здійснити те, заради чого був побудований.
Вид на довкілля почасти загороджував автомобіль із безбортовою платформою, що стояв перед дверима. Джек побачив, як група чоловіків почала розвантажувати машину, ставлячи великі дерев’яні скрині стосами біля вішака з льотчицькими комбінезонами.
Щось мовивши до Аслана, Далмотов пішов до виходу. Узявши одну зі скринь, він голими руками розкрив її та почав витягати й збирати те, що було всередині. Ще до завершення складання Джек упізнав «Барет М82А1», либонь, найнебезпечнішу снайперську ґвинтівку в світі. Вона стріляла патронами для кулемета «Браунінґ» 50 калібру або їхнім російським еквівалентом калібру 12,7 міліметра, і постріл із цієї зброї був здатний пробити броню панцерника з п’ятисот метрів або знести людині голову з відстані втричі більшої.
— Мій скромний внесок до джихаду, — широко посміхнувся Аслан. — Мабуть, ви помітили наш центр підготовки снайперів за злітно-посадковою смутою. Далмотов є головним інструктором. До числа клієнтів входять Нова Бригада Ірландської Республіканської Армії та Аль-Каїда, і вони дуже задоволені з нашої роботи.
Джек згадав низку високопрофесійних нападів снайперів, що відбулися на початку року і знаменували собою нову жахливу фазу війни терористів проти Заходу.
Поки Далмотов спостерігав, як чоловіки збирають зброю, Джек слідом за Асланом пішов до складу в далекому кутку ангара. Всередині люди у робочих комбінезонах розбивали скрині та перевіряли їхній вміст. Коли повз них проїхав навантажувач,
