Велике плавання - Зінаїда Костянтинівна Шишова

справ. Це було багато років тому, а тепер мало хто з місцевих купців і капітанів не має справи з Генуезьким банком. Прибутки його такі величезні, що на них можна було б спорядити будь-яку експедицію, а також розпочати або припинити війну. Але з його назви ви можете зробити висновок, що слава його розпочалась тут, на вулиці Міняйлів.

Бачачи мою жадобу до наук, добрий наш господар подарував мені всі свої книги і часто терпляче розтлумачував усе мені незрозуміле.

— Ческо, — казав він, — Орніччо легше, ніж тобі, даються всілякі знання, але як часто політ голуба чи пісня вуличної перекупки можуть одвернути його від вченої бесіди. Ти ж важче запам'ятовуєш, але набагато міцніше засвоюєш. Якщо бог не вкоротить мені віку і ми зможемо зібрати трохи грошей, я обов'язково пошлю тебе вчитися в Болонью або Павію.

Іноді синьйор Томазо брав яблуко і розмовляв зі мною про форму Землі.

— Якщо Земля подібна до кулі, господаре, — заперечував я, — то яким чином люди, які живуть на тому боці, можуть ходити догори ногами?

— Бог у своїй великій милості, — відповідав зніяковіло синьйор Томазо, — не визначив, яка частина земної кулі є верхом, і яка — долом, а тому люди вважають долом те, що у них під ногами.

Добрий чоловік сам відчував, як мало задовольняють мою допитливість такі пояснення.

— Ти поміркуй тільки, — казав синьйор Томазо, — піфагорійці[11] ще у IV столітті до народження Христа вчили, що Земля подібна до кулі. У IV столітті Арістотель[12] та інші, спостерігаючи за тінню Місяця під час затемнення, а також за заходом і сходом різних небесних тіл, підтвердили це вчення. Сором нам, розумним і досвідченим християнам, не знати того, що було відомо темним язичникам багато віків тому.

— Ну, я своє становище розумного й освіченого християнського підмайстра залюбки проміняв би на долю темного язичника Арістотеля, — сміючись, перечив господареві Орніччо.

Розділ V
ПРАЦЯ Й ВІДПОЧИНОК

Мене іноді надто прикро вражали думки, які висловлював мій друг, і я вважав, що він перейняв їх або від розбещених і неосвічених комедіантів, у балагані яких провів стільки часу, або від свого названого батька Кафара.

— Будь певен, друже, — казав, наприклад, Орніччо, — якби жив зараз твій улюбленець Пліній[13], то, незважаючи на його розум і вченість, його обов'язково спалили б на вогнищі лише тому, що він не зміг би прочитати напам'ять «Ave Maria»[14]. Що ж, у Генуї люди мудріші, і він тільки посидів би у в'язниці, як твій інший улюбленець, Марко Поло[15]. А ось в Іспанії, будь певен, його обов'язково спалили б на вогнищі не згірше, ніж мавра або єврея.

Сперечатись з ним було марно, тому я й не любив цих розмов. Набагато більше мені подобалось, коли у святкові дні ми з Орніччо, взявши з собою мандоліну, йшли за місто.

Ми бігали по траві й ловили ящірок, а іноді Орніччо, зупинившись на шляху, співав пісеньки, які сам склав.

З них мені найбільш подобалась пісенька про рознощика, яку він склав, мандруючи сільськими дорогами зі своїм господарем, мандрівним торгівцем.

Я завжди підспівував йому, як умів. Чистий і дзвінкий голос мого друга часто збирав навколо нас багато людей.

Пісенька була така:

Лицар витяг меч двосічний, А рознощик взяв аршин, Та й сказав: «Шановний пане, Щиро дякуй за почин!» Блідим лицар став од люті, А рознощик: «В день святий У дорозі, на розпутті, Сили любиш мірять ти? Заховай свій меч двосічний, Прикуси-но язика, Бо зі мною сперечатись Надто справа клопітка…» Лицар буркнув: «Я на тройцю Так спішу, на день святий, Що й нема часу бурлаці Цим мечем відповісти. А зовусь я граф Асканья, Володіння ж бо мої, Найбагатші у Тоскані, Обмивають дві ріки». «Я Орніччо