Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

— Мої теж кажуть: Дарій іде, щоб помститися за грабунки і шкоду, яку чинили ваші пращури, — підтримав Тавра знову Агафірс, товстун з білим обличчям і намальованими бровами. Мочка одного вуха в царя довша через масивну золоту сережку, що лежить на покатому плечі. — Ви вдерлися в їхні землі без нашої участі. Панували там доти, доки вам дозволяло мідійське божество. Це божество наразі примушує персів відплатити вам тим же. Ми і тоді не заподіяли ніякої шкоди цим мужам і тепер не станемо першими їм бити. Тому залишаємося вдома.

— Правильно. Перси ідуть не на нас, а на винуватців несправедливості, — підтримав Агафірса Меланхлен, що висунув дзьобатого носа з плаща.

Скопасіс, що сидів навпроти Меланхлена, задумливо смикав пасма рудої бороди. Розтулив рота, щоб заперечити. Але враз підхопився Невр. Лихим вогнем дихали його очі. Невр кричав і шалено розмахував кулаком:

— Це ваші предки розбили Мідію і перетворили зали царського палацу на конюшні. Вивезли золоті та срібні вироби, коштовні тканини. Грабували храми, а статуї богів розбивали…

— Не вигадуй. Такого не було, — хором заперечували скіфські вожді.

Прибулі посхоплювалися з подушок.

— Було, було таке, нам розказали… — шуміли.

— Ті, що розказували, брехуни і паплюжники, — гнули своєї господарі.

— Розказували перські гінці. Вони нам пояснили, що йдуть на кривдників своїх пращурів. Перси нас не чіпатимуть, — низьким басом відгукнувся похмурий на видляд Андрофаг, біля якого ніхто не сидів.[17]

— То ви у зговорі з персами? — жахнулися скіфи.

Гості пропустили запитання мимо вух. Знай кричали своє:

— Ви постійно непокоїли наші племена.

— Нападали, як гієни.

— Вимітали дочиста продукти і забирали наше добро.

— До богів дійшли наші плачі. Вони наслали на вас помсту в образі перського ведмедя.

Скіфи щиросердо виправдовувалися:

— Ви теж нас рубали. Жінок наших брали у полон. Теж палили і громили наші кочовища.

Проте гості не чули господарів. Галасували і звинувачували їх у всіх своїх бідах. Серед несусвітнього гамору підвівся теосець Фанагор. Молодий, з кучерявим чубом чоловік вихопив ріжок і щодуху в нього дув. Потім пронизливо крикнув:

— Увага! Я усіх вас тихо слухав. Вислухайте зараз мене.

Неординарною поведінкою Фанагор домігся свого. Усі стихли, загострили слух.

— Ми, греки, прибули на саміт без запрошення. Прибули, бо сподівалися знайти тут однодумців. Ми готові підставити плече скіфам. Готові, бо знаємо Перса не з розповідей. Його лють пізнали на власній шкурі. Товариші, перський ведмідь прагне створити світову імперію. Той, хто сподівається відсидітися у лісах і перечекати там лихі часи, помиляється. Коли в казані вариться вода, прохолодного місця в ньому жабі не знайти. Ми, греки, закликаємо всіх розпити чашу дружби! Геть Перса з нашої землі!

— Геть! Геть! Геть! — сканували в один голос греки. Їх активно підтримали скіфські вожді.

Шатро здригнулося від гучних вигуків, а у вогнищі затанцювали червоні язики.

Потім виступив Гелон, батько якого теж був греком. Хвилюючись, чоловік повідав, як перські загони, переслідуючи масагетів і саків, заходили у їхні землі. Одного разу так розігналися, що опинилися аж під містом Гелоном. Дерев’яне місто спалили, а молодь захопили, як живий товар.

Скіфи сподівалися, що палкі виступи Фанагора і Гелона повернуть збори у потрібне русло. Та прибулі продовжували впиратися.

— Царі преславні, — вкрадливо мовив Іданфірс. — Ми сусіди з вами. Живемо бік обік. Для нашої землі настали лихі дні. Не згадуймо того, що минуло. Помирімося. Фанагор правильно сказав: ніхто не відсидиться. Якби Перс ішов тільки на нас, його шлях пролягав би прямо. Але він своїми діями показав, що йде проти усіх народів і племен. Уже здалися йому без бою скірміади і ніпсеї. Перс поширив свою владу на гетів,[18] що найближчі до нас. А тепер іде війною на наші племена. Дуже просимо, врятуйте нас від сильного ворога.

— Ач, що замислили! Їх рятувати! — відкрито глузували упертюхи. — Самі себе спасайте! Легше дихати, коли вас нема!

— Приєднуйтесь до нас, — закликав Таксакіс. — Разом ворога зустрінемо мечами булатними.

— Ліпше хай змії сиплються з неба, ніж із непевним сусідом дружити,[19] — надсадно крикнув Невр.

Скіфським вождям набридло принижуватися перед негідними уваги царьками. Хтось погрозливо гукнув:

— Не пристанете до нас — проклянемо.

А Скіфарб похмуро обіцяв:

— Виженемо Перса — візьмемося за вас.

Знали вороженьки, що Кривий Демон слів на вітер не кидав. Іншим разом тремтіли б від страху, почувши подібне. Хіба гієни бояться антилопу, яку оточили з усіх боків? А тут ще гарячий Невр цвіркнув Скіфарбові дулю. Дражнити Скіфарба однаково, що гратися хвостом лева. Налилися кров’ю очі Кривого Демона, а стиснуті зуби з протягом скрипнули. Припадаючи на коротшу від народження ногу, Скіфарб вхопився за руків’я акінаку. Але не встиг повністю витягти з піхов меч. Твердою рукою Євстахій стримав відчайдуху. Князь щиро вмовляв непоступливих царів:

— Ми жалкуємо, що були з вами несправедливими. Віднині житимемо з вами, як з братами. Допоможемо вам, коли покличете боронити вас від ворога.

— Гей, товариші-сусіди, не вірте скіфським обіцянкам-цяцянкам. Перси влаштують облаву на скіфів. Обхоплять петлею і вирубають до ноги, — репетував білолиций Агафірс. — Без них нам ліпше буде.

— Спаргапіфе, красеню, кажуть, що твоє коріння в Мідії.[20] Своїх