Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

— Про який камінь мова?

— Про астерікс, дванадцятипроменеву зірку. Рідкісний камінь.

— М-да, — мимохіть зронив Дарій.

Перстень із астеріксом дійсно заслуговував на увагу.

— Астерікс найжаркіше розгорається, коли над сузір’ями й зірками головує Сиріус. Мій пане, війна проти поганців проходитиме у місяці сівану і тамузу.[11] Тоді небесний жезл влади триматиме Сиріус. Астерікс в цей час має найбільшу силу.

— Сиріус — головний серед зірок східного горизонту, як пророк серед людей на землі, — задумливо мовив Дарій.

Цар царів ворухнувся, щоб стати на ноги. Архівіст припав вустами до парчевого одягу.

— О великий, вірний слуга тобі ще не все сказав.

— Говори, — великодушно дозволив Дарій і затримався на кінчику трону.

— У бібліотеці зберігається багато старих письмен. Серед них твій вірний слуга надибав донесення головного жерця, що спілкувався з духами. Духи напророчили смуту, в яку порине країна після Камбіза. Жрець радив майбутньому цареві не знімати з руки перстень з написом «Всеперемагаючому».

— Я подолав смуту і без персня, — різко сказав цар, але сів на стілець глибше.

— Слава богам, у великому царстві спокійно! — патетично вигукнув архівіст. — Але жрець попередив: без персня мир і спокій не певні, хиткі. Незадоволені та заздрісники піднімуть чорні хвилі, що знесуть корабель добробуту країни в морську пучину.

— Досить хляпати язиком! Кажи: хто привласнив перстень Дейока? Де крадій? У якому він царстві? Чи довів ти, слуго, на ділі, що відданий мені? — скипів Дарій.

— О великий, твій вірний слуга усе зробив, що в його силах. Звертався за допомогою до зіркогляда. Зіркогляд сумлінно прослідкував шлях зірок. Відкрив таке. Олімпійських богів прикро вразив вчинок Кіаксара. Бо ж він наказав знищити гостей, що сп’яніли. Богиня Афіна явилась у сні засмученому євнухові, охоронцю покоїв цариці Мандіни. Афіна втішала євнуха. Запевнила його, що рід мідян і персів розвіється, як попіл, коли їх позбавити персня «Всеперемагаючому». Євнух викрав перстень і втік до Лідії. На жаль, слід крадія пропав. Твій вірний слуга, о великий, звертався за допомогою до ворожбита…

Чоловік запнувся, його ріденькі вуса тремтіли.

— Ну ж бо, говори! — втратив рівновагу Дарій.

— О великий, злі демони оточили ворожбита. Демони лютують через те, що Кір Великий дозволив євреям повернутися в Палестину і відновити свій храм. А ти продовжуєш політику Кіра Великого. Дав притулок в Єрусалимі біженцям з Єгипту, які сорок років блукали пустелею. Дозволив їм відбудовувати їхній храм.

— Так, даю притулок. Так, дозволив відбудовувати храм. Бо переконаний: на зміну вередливим божкам прийде Єгова, Бог Всеперемагаючий.

— Олімпійські боги сильні. В Ієгови прихильників мало. Пробач, великий, за сміливість.

— Говори по суті.

— Демони збили темну хмару і правда зробилася непроглядною. Ворожбит порадив, щоб ти, мій лагідний пане, відвідав храм Вогню.

— Храм, збудований пророком, який славословив Господа і піднімав свій голос в ім’я найкращого порядку і Його шанування?

— Так, той храм. Служителі його безстрашні й незалежні. Нікого над собою, окрім Господа, не визнають. Навіть тебе. Помилуй, о великий, що необачно бовкнув.

— Досить. Зникни.

Кінний супровід з’їхав з вузької дороги, брукованої круглим камінням. У правічному лісі коні, що йшли ступою, невдовзі зупинились. Опираючись на догідливо підставлене плече, Дарій повагом зійшов з колісниці. Двоє воїнів у вузьких полотняних каптанах відділилися від решти з наміром супроводжувати повелителя народів. Дарій наказав усім залишатися біля коней. Сам відійшов, пропускаючи слугу, що цупив на спині мішок із золотом — пожертву для богів. Коли зігнута постать зникла в гущавині, Дарій рушив лісовою стежкою.

Спочатку стежка вилася полого, але враз пішла вгору. Натреновані ноги царя царів легко долали підйом, а руки чіплялася за гілля розлогого ялівцю. Ось Дарій і на вершині гори.

Лису місцину оживляла камінна споруда, що за формою нагадувала ромб. Місцеві жителі стверджували, що храм збудував Заратустра. Правда, ніхто достеменно не знав, коли пророк його будував. Одні присягалися, що храм збудовано ще тисячу років тому, інші — сто. Розказували також, що Заратустра клав камінь з думкою про Невидиме Божество, Батька Вселеної.

Дарій рішуче попрямував до входу, яким слугував вузький отвір у стіні. Високо заніс ногу, щоб не зачепити камінного порогу і тим не образити невидиме божество. Аж раптом угорі прогуркотіло. Дарій принишк, прислухався. По хвилі громохко прорекло:

— Бачу тебе я, Дарію, що прийшла у мій храм багатий. Як мені тебе називати, я не знаю, хоча схожий ти на чоловіка.

Дарій опустив ногу, повільно звів очі. Поглядом уперся в неотесаний камінь, що тримав над входом споруду.

Угорі знову прорекло:

— Усе ж назву я тебе швидше безсмертним, аніж смертним.

Таємничий голос більше не озивався. Дарій переступив поріг. Наразі стояв у однокамерному приміщенні. Центральне місце займав жертовник, що розмістився на площадці. До жертовника вели чотири камені, які височіли один над одним. Навколо жертовника ходив маг, від голови до п’ят закутаний білим плащем. Плащ підперезаний шерстяним поясом. До того ж трьохколірним, шириною в чотири пальці. Кольори поясу символізували чесноти служителя храму, а саме благочинність помислів, слів і справ.

Щоб привернути до себе увагу, Дарій кахикнув. Голі стіни миттєво відбили звук, десятикратно підсилюючи його. Маг вперто не звертав уваги на царя царів. Удавав, що не помічає владики.

Знічев’я Дарій роздивлявся довкола. Стіни, старанно побілені, плавно переходили в синій купол, що символізував вічне небо. На куполі золотом сяяли шість планет і зорі. Золотом сяяло також сонце, зображене навколо великої круглої дірки. Через дірку в космос виходив дим і доходив до богів.