Сповідь афериста Фелікса Круля - Томас Манн

- Це все вам розповіли ваші шановні батьки?

- Ні. Вони ж не були на Сході. Але хіба все це не вірогідно й хіба важко собі це уявити, особливо стегна? А ось що найцікавіше: я чув, що особливо почесним гостям султан на якийсь час поступається своєю коханою. Зрозуміло, це мені теж розповіли не мої батьки: вони навіть не підозрюють, що мені обіцяє навколосвітня подорож, — але хіба, попри повну мою несприйнятливість до всього, що — не Заза, я не повинен — теоретично — бути їм вдячний за таку великодушну розраду?

- Зрозуміло, маркізе. Але тут ви вже перебираєте на себе мою роль і, так би мовити, говорите моїми вустами. Це мені слід було мірою можливости примирити вас з думкою про ненависну подорож, змалювавши вам майбутні задоволення, й поки ви ходили до телефону, я саме зважився зробити цю спробу.

- Це б означало проповідувати глухому, навіть якби ви невтомно повторювали, як ви мені заздрите, хоча б через стегна.

- Заздрити? Ні, маркізе, ви не праві. Хіба заздрість штовхала мене на ці доброзичливі вмовляння? Та я й не особливо охочий до подорожей. Навіщо парижанинові вирушати у світ? Світ приходить до нього. До нас у готель, наприклад. А коли в час театрального роз'їзду я сиджу на терасі кафе «Мадрид», то він і зовсім у мене під рукою, точніше — перед очима. Але не мені вам про це розповідати.

- Ні! Але при такій вашій байдужості ви, їй богу, марно сподіваєтесь вселити мені симпатію до подорожей.

- Любий маркізе, я все ж не відмовлюся від цієї спроби. Як мені інакше довести свою вдячність за вашу довіру? Я вже думав, чому б вам не взяти із собою мадемуазель Зазу?

- Неможливо, Крулю. Як могла прийти вам у голову ця думка? Наміри у вас добрі, але ідеї нікуди не годяться. Я вже не кажу про контракт Зази з «Фолі мюзікаль». Контракт можна розірвати. Але я не можу подорожувати із Зазою і водночас від усіх це приховувати. Та й взагалі возити із собою по всьому світу жінку, з якою ти не одружений, досить важко. Але крім того, я скрізь буду до певної міри під наглядом: у моїх батьків широкі знайомства, зокрема навіть офіційні, — і вони, звичайно, негайно довідаються, що я взяв із собою Зазу й тим самим, з їхнього погляду, зробив свою подорож абсолютно безглуздою. Уявляю собі, як вони обуряться! Для початку вони закриють мені кредит. Далі, відповідно до їхніх планів, я повинен певний час погостювати в сімействі великих арґентинських скотарів, з якими вони познайомилися на одному з французьких курортів. Що ж, накажете мені мало не на місяць залишити Зазу одну в Буенос-Айресі, наражаючи її на всі небезпеки і спокуси тамтешнього життя? Ні, ваша пропозиція не витримує критики.

- Я вже й сам так подумав, коли говорив. Беру її назад.

- Іншими словами, залишаєте мене в біді. Ви за мене дійшли висновку, що я повинен їхати один. Вам легко. А от я не можу. Я повинен їхати, а хочу залишитися. Іншими словами, я прагну поєднати непоєднуване — подорожувати й сидіти в Парижі. Очевидно, мені треба роздвоїтися — одна частина Луї Вености вирушить у подорож, а інша буде коло милої Зази. І найістотніше, щоб останньою половиною був я. Коротше кажучи, подорож має йти паралельно. Луї Веноста повинен бути тут і там. Ви стежите за ходом моєї думки?

- Намагаюся, маркізе. Ви хочете сказати, що все це повинно мати такий вигляд, ніби ви подорожуєте, а насправді ви не рушите з місця?

- Правильно… До відчаю правильно.

- До відчаю, тому що ви не маєте двійника.

- В Арґентині ніхто мене в обличчя не знає. І я нічого не маю проти того, щоб у чужих краях виглядати по-іншому. Мені навіть було б приємно виглядати там вигідніше, ніж тут.

- Отже, в подорож має вирушити ваше ім'я, тимчасово присвоєне іншій людині?

- Але, звичайно, не першому зустрічному.

- Певна річ. Тут слід зробити найретельніший вибір. Він налив собі повного келиха, великими ковтками осушив його й із багатозначним жестом поставив на стіл.

- Крулю, — сказав він, — я вже зробив цей вибір.

- Так швидко? Без належної обачности?

- Та ми вже добру годину сидимо тут і розмовляємо.

- Ми? Що ви маєте на увазі?

- Крулю, — повторив він, — я називаю вас вашим ім'ям, ім'ям людини з добропорядної сім'ї, від якого, звичайно, нелегко відмовитися навіть на якийсь час і навіть для того, щоб стати людиною з родини. Чи здатні ви зробити це й таким чином виручити друга з біди? Ви тут прохопилися, що не охочий до подорожей. Але нелюбов до зміни місць — як мало вона важить порівняно з жахом, який охоплює мене від думки покинути Париж! От ви сказали, точніше, ми разом дійшли висновку, що зобов'язання, покладене на мене батьками, ніхто з мене не зніме. А що, якби ви все-таки зняли його з мене?

- Помоєму, любий маркізе, зараз ви поринули в сферу фантастики.

- Чому? І чому ви говорите про фантастику як про геть далеку для вас сферу? З вами все не зовсім звичайно, Крулю! Я назвав цю незвичайність інтриґуючою, ба навіть таємничою. Якби я замість цього сказав «фантастичною» — хіба ви розсердилися б на мене?

- Ні, тому що ви б при цьому нічого поганого не думали.

- Ще б пак! І, значить, ви не можете сердитись ані за те, що мимоволі наштовхнули мене на цю думку, ні за те, що, поки ми сиділи тут, мій вибір — дуже вибагливий вибір — упав на вас.

- На мене як на людину, яка там, у чужих краях, носи тиме ваше ім'я, в очах людей буде вами, сином ваших бать ків, не тільки членом вашої родини, але саме вами? Чи продумали ви все це так, як належить продумати?

- Там, де я буду, я залишуся самим собою.

- Але в зовнішньому світі ви будете іншим, а саме мною. В мені будуть бачити вас. Ви поступаєтеся мені на час самим собою. «Там, де я буду», — кажете ви. А де ви будете насправді? Це ж стає дещо невизначеним і для мене, і для вас. І якщо для мене це добре, то як буде вам? Ви не боїтеся відчути себе вже надто незатишно, бувши самим собою лише в обмеженому просторі, а в усьому іншому світі існуватимете тільки в мені й через мене?