На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

Підбігши до нього, Зденек для певності всадив у труп ще кілька куль. Але тут підоспіла берегова охорона, і Зденек почув різкий голос Карранті: «Взяти!» Вія оглянувся на голос. Обличчя Зденека взялося гнівом і здивуванням:

— Так ось він де, зрадник! — І, продовжуючи гру, Зденек плюнув Карранті в обличчя. Все йшло як по писаному. От тільки з плювком Зденек переборщив… Карранті поморщився.

Зденек спробував відстрілюватись, та виявилося, що магазин його пістолета порожній. Тоді він у відчаї швиргонув пістолет у солдата, який кинувся на нього. Важкий парабелум влучив націстові в перенісся; солдат застогнав і повалився. Але хтось одразу ж оглушив Зденека прикладом автомата; він, охнувши, схопився за голову… «Що ж, — майнула думка, — Карранті робить усе як слід… Одначе нелегко грати роль Михайла».

В гестапо Карранті пізнав у затриманому Михайла й домовився з Шульцом, що той принесе йому протокол допиту. Зденека хутко привели до пам'яті, й він почав поводитися так, як учив його Карранті.

Стомлений кровопролитною війною, байдужий до всього на світі, зрозумівши, що партизани протримаються недовго, що дальший опір безглуздий, мнимий Михайло розкрив націстам усе, що знав, про партизанів. При цьому він тримався мужньо, з гідністю, не як зрадник, а як лицар, що визнав себе переможеним.

Націстів його поведінка явно спантеличила: не цього чекали вони під Михайла. І Шульц, прийшовши до Карранті, під час їхньої розмови тримався дуже насторожено.

Ознайомившись з свідченнями заарештованого, Карранті авторитетно заявив, що всі вони відповідають істині.

— А ви певні, пане Карранті, що цей суб'єкт і є Михайло? — спитав Шульц.

— Ви думаєте, що я вас обманюю? — з погрозою в голосі вимовив Карранті.

— О, ні… Але ви могли помилитися…

— Ви прекрасно розумієте, що помилитися я не міг. Я добре знаю Михайла. Це він.

— А я собі не таким його уявляв, — з сумнівом покрутив головою Шульц. — Найбільше дивує те, що він вважає справу партизанів програною!.. І це в той час, коли російська армія здобуває на сході перемоги!.. — Шульц спохватився й додав: — Тимчасові, звісно, ми ще відкинемо їх далеко назад…

— А чому ви думаєте, що Михайло цього не відчуває?

— Тому, що всі росіяни — фанатики… Вони й воюють, як фанатики. І Михайло б не здався нам живим. — Шульц помовчав: — Та ви тільки погляньте йому в очі. Це ж очі злочинця, а не героя!

Карранті посміхнувся:

— А хіба для вас він не злочинець?

— Ну-у… злочинець.

— Тим-то його очі й не подобаються вам.

— Але ж я вмію бути об'єктивним…

— Ні, ви не хочете бути об'єктивним! — відказав Карранті. — А з точки зору міської голоти, він — герой, і в нього гарні чорні очі…

Розмова Шульца й Беннета нагадувала своєрідний торг; Беннет пробував підсунути начальникові гестапо підгнилий товар, а той вагався: чи варто йому платити за цей товар ту високу ціну, яка була встановлена німцями, чи розумнішим буде відмовитись од нього.

— Мене цікавить ще одне питання, — закурюючи і пропонуючи сигарету Карранті, заговорив Шульц, — як Мазеллі зустрівся з Михайлом?

— Мазеллі?..

— Так, Мазеллі… Мене бентежить усе це тому, що Мазеллі… кгм… наш агент.

— А що на це питання відповів вам заарештований? — нічим не виказуючи свого здивування, спитав Карранті.

— Відповів дивно… Нібито партизани одержували від Мазеллі необхідні відомості…

— Що ж у цьому дивного?

Дивне те, що покійний Мазеллі працював на партизанів….

— А ви певні, що він не працював на них?

— Абсолютно певен.

— Підстави?..

— Він особисто виказував нам агентів партизанів.

— Про це знали партизани?

— Про те, що їхні агенти схоплені гестапо?

— Ні, про те, що їхніх агентів виказує в Трієсті Мазеллі?

— Не знаю.

— Так ось: коли б партизани знали що Мазеллі видає їхніх агентів, то його давно не було б у живих… Зачекайте-но… Ми, здається, натрапили на вірний слід…

Ну звичайно! Партизани могли дізнатися, що Мазеллі веде подвійну гру, і вирішили покінчити з ним. Ви ж знаєте, як вони поводяться із зрадниками.

— Невже ви серйозно думаєте, що Мазеллі був заодно з партизанами під самим моїм носом?

— А чого б і ні?.. Старий, видно, працював чисто… — недовір'я не зникло з обличчя Шульца й тоді, коли Карранті, підійшовши до нього, тихенько сказав:

— Мені доводиться відкрити вам один секрет… Мазеллі вів потаємну гру!..

— Яку ж іще? — вигукнув Шульц. Він відчував себе остаточно збитим з пантелику.

— Ви, звичайно, не могли знати, що Мазеллі є резидентом американської розвідки в Трієсті.

— Цього не може бути!

— Може. А інакше, як би я опинився в нього?.. Ви над цим не подумали?..

— Хай йому дідько! Чекайте-но: а він знав, що партизани розшукують вас?

— Мабуть, знав.

— Але чому ж тоді він не передав партизанам, що ви перебуваєте в нього?

— Не знаю… Очевидно, з тієї простої причини, що він особисто відповідав за моє життя. Адже він працював і на нас…

— А ви догадувалися, що він зв'язаний з партизанами?..

— Деякі здогади, звичайно, були. Але старий умів замітати сліди.

Шульц замислився. Доводи Карранті були вагомі. Та й не буде ж він обманювати їх! Хіба ж не він виказав їм Марту Кобилі, Ніколича та багатьох інших агентів партизанів? Це досвідчений розвідник, на нього можна покластися.

Треба буде, до речі, допитатися в Михайла,