Сини Великої Ведмедиці - Лізелотта Вельскопф-Генріх

тобі залізний напилок. Ключа ми. не змогли роздобути. Ти мусиш перепиляти одне кільце у ланцюзі, воно не товсте, і до півночі ти упораєшся з цим. Тоді будь напоготові. Люди Бобра розпочнуть удавану атаку зі сходу, щоб відвернути увагу вартових. Тим часом Бобер пробереться сам через західні ворота, а потім крізь душник у льоху допоможе вибратись і тобі. На вишці стоятиму на варті я, в передньому дворі коло воріт Тобіас, а біля коней вартуватимуть після півночі Томас і Тео. Мені здається, що нам пощастить. Схвалюєш наш план?

— Так… Що сталося з двома старійшинами, що прибули разом зі мною у форт?

— Їх убили того самого дня. Вони були настільки нерозсудливі, що чинили опір.

— Червоний Лис тут?

— Так. Він спить нагорі в будинку коменданта. Це єдина небезпека. Але я гадаю, що атака відверне його увагу. Отже, через дві години після півночі. Коли тікатимеш, захопи з собою напилок, він мій, і ніхто не повинен його потім знайти.

Токай-іхто допитливо подивився на білявого.

— Чому ти хочеш мені допомогти?

— Чому? Бо я більше не можу терпіти цієї підлоти.

— Сміт ще живий?

— Наполовину паралізований і майже не приходить до пам'яті. З ним стався удар. Яке жалюгідне існування. Він і опер на становищі в'язня, його дочка сидить біля нього. Тепер вона теж бездомна сирота. Пан лейтенант Роуч не цікавиться дівчиною без грошей. Але вона тримається хоробро. В ній закладено здорове зерно.

— Ти й досі шукаєш золота, Адамсе, Адамів сину?

Юнак почервонів од сорому.

— Ти ще не забув, що я тобі колись казав?

— Ні, не забув. Може, ти гадаєш, що Токай-іхто заплатить тобі за допомогу?

Адамс скипів.

— Не повторюй цього вдруге, дакото. Я не мерзотник.

— Гаразд. Але ти знаєш, що робиш? Ти зраджуєш білих людей, до яких належиш.

— Можеш назвати це, як завгодно.

— Ти зраджуєш їх і, однак, маєш намір залишитися разом з ними?

— Мабуть, що так. Можна виправити підлість і не тікаючи від своїх людей… Я ж не індієць.

— Хуг. Коли мені вдасться, я візьму твій напилок, аби не виказати тебе.

Адамс кивнув головою і виліз з льоху з ключем і кухлем у руках.

Кров в'язня запульсувала швидше. Він нерухомо просидів під рубленою стіною, поки зовсім не стемніло і не стихло все надворі. Тоді він вийняв напилок і почав працювати скутими руками. Було дуже важко, але справа все ж таки; посувалася вперед, і він мав багато часу, щоб здійснити; свій намір. Ще до півночі Токай-іхто встиг розпиляти ланцюг. А потім скрутився, як у першу ніч ув'язнення і розв'язав пута на ногах. Лише наручник він не міг скинути.

Токай-іхто чекав. Він був готовий. Рівно о другій годині після півночі надворі знялася тривога. Пролунав постріл з рушниці. Адамс з вишки пода тривожний сигнал. В'язень чув, як відчинилась казарма і звідти з лайкою вибігли солдати. Здається, ніхто до пуття не знав, чого треба остерігатись і що робити. У задньому дворі панувало загальне сум'яття. З будинку комендант теж протупотіли квапливі кроки, і Токай-іхто почув владний рев Червоного Лиса і різкий голос Роуча. З прерії донісся войовничий клич дакотів.

— Гі-їп-їп-їп-гі-яг! — пронизливо розітнув він темряву безмісячної, зоряної ночі. Пролунали далекі постріли і з криків у дворі Токай-іхто зрозумів, що дакоти пускали також і запалювальні стріли. Чути було, як тягнуть бочку з водою.

Токай-іхто став біля душника. Він спробував підстрибнути і вхопитися за нього скутими руками, але це йому н вдалося. Він мусив чекати на допомогу Бобра.

І вірний друг прийшов. Він насилу протиснувся до пояса крізь душник і випростав руки. Токай-іхто простягнув йому свої і весь подався вгору, щоб Боброві легше було його витягти. Але в цю хвилину у дворі сталася подія, яка все змінила.

По голосу і постаті він упізнав Червоного Лиса, що біг до них із заднього двору. Токай-іхто вмить випустив руки Бобра і скочив назад на дно льоху.

— Червоний Лис! — крикнув він Боброві, щоб звернути його увагу на небезпеку.

Чапа підхопився і ледве встиг випростатись перед ворогом, перш ніж той схопив його ззаду. Токай-іхто бачив ноги обох, що зчепились у боротьбі. Дакота знову спробував вибратись крізь душник, але він був надто високо і надто вузький. Незважаючи на все напруження і спритність, годі було й думати про те, щоб втекти таким чином із скутими руками. Червоний Лис щось прокричав надворі. Токай-іхто не розібрав слів, але відчув, що йшлося про нього. Ляда піднялась, і не встиг дакота отямитись, як у льох сплигнуло два чоловіки. Токай-іхто не міг чинити їм опір. Він знову сів під стіною, намагаючись приховати, що ланцюг розпиляний. Один з солдатів підняв приклад і з шаленою люттю вдарив в'язня. Токай-іхто більше вже нічого не пам'ятав.

Опритомнівши через кілька днів, вождь відчув біль у голові. Він хотів розплющити очі, але зліплені кров ю вії не слухались його. Мимоволі сіпнулися руки, щоб протерти очі, але натрапили на непереборну перешкоду. Свідомість того, що він не може рухати руками, вразила його, наче удар. Токай-іхто збагнув, що ув'язнений. Він скорчився і колінами обтер з очей закипілу кров, насилу підняв вії. Перед очима в нього все розпливалось, але, напруживши полю, він розібрав, де знаходиться. В льоху. На тому самому місці, де його звалив удар приклада. Крім болю, він відчув тягар нового важкого ланцюга, що стиснув його тіло. Руки були скуті на спині, а не спереду, як раніш, а в ноги міцно впивалися кайдани.

Дакота знову витягся і поклав голову на тверду курну землю. Він боровся проти нової непритомності і примушував свій мозок сприймати зовнішні враження. Крім шуму і стукоту, що їх викликав приплив