У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард
— Ах ти, шахраю, — вигукнув я. — Розумне, маленьке чортеня! Молодчина! Тільки цю справу треба докладно обмізкувати.
— Так, баасе, і краще нам піти в дім. Треба звідси вибиратися, баасе, поки нашу пані не почули щури. А перед відходом подивіться звідси на той отвір і на болт.
Потім Ханс, що весь час не відводив погляду від тіла жінки, вклонився і сказав арабською:
— Аллах, тобто Хоу-Хоу, хай прийме тебе до лона свого, — і шанобливо відійшов.
Ми вийшли з повітки.
Розділ XII
ЗМОВА
Драмана ретельно замкнула повітку і, поклавши ключ назад у кошіль, повела нас подивитися на сумнозвісне дерево Видінь. Воно стояло посеред великої, обнесеної стіною ділянки землі, названої садом Хоу-Хоу, хоча там нічого іншого не росло. Драмана запевняла, ніби дерево отруює будь-яку рослину, що росте поряд.
Пройшовши у хвіртку, ключ від якої також був у кошелі Драмани, ми опинилися перед знаменитим деревом, якщо можна його так назвати. Воно, швидше, скидалося на кущ, верхні його гілки височіли на якихось двадцять футів над землею. Проте воно затінювало велику площу і мало стовбур трьох футів завтовшки; від стовбура відходило безліч гілок, кінці яких стелилися землею і пускали нове коріння, як це буває, якщо не помиляюся, у дикого фігового дерева.
То був нечистий витвір природи. Замість листя воно мало тільки темно-зелені м’ясисті стручки, як у молочаю, можливо, це й був якийсь різновид молочаю. Стручки закінчувалися яскраво-бузковими квітами, що поширювали огидний трупний запах; а під квітами — оскільки, мабуть, дерево, неначе апельсин, мало властивість одночасно давати цвіт і плід — висіли жовті колючі зерновники, завбільшки з грушу. Для повноти картини залишається тільки додати, що стовбур покривала зморщена сіра кора і що стручкувате листя було наповнене молочною смолою, як у всього сімейства молочайних. За словами Драмани, це був єдиний екземпляр й іншого не існувало ні на острові, ні на березі, спробувати ж його розмножити вважалося великим гріхом. Словом, дерево було монополізоване жерцями.
Ханс узявся за роботу і нарізав цілий віник листя і стручків, щоб переправити його старому карлику, якою б не була слабкою надія коли-небудь побачитися з ним. То була дуже неприємна робота, оскільки з дерева бризкала біла смола, як скипидар, обпалюючи шкіру.
Дорогою назад Драмана звернула нашу увагу на небувалий високий рівень води в озері: вода стояла вище за поля, відвойовані колись у озера і обнесені стіною, і навіть вище входу до печери. Але, за її словами, боятися було нічого: стіна достатньо висока, шлюзи міцні, а в крайньому разі люди можуть сховатися на схилах гори.
Удома вона попрощалася з нами, сказавши, що повернеться перед заходом сонця. Я її попросив неодмінно виконати цю обіцянку. Самому мені було тепер байдуже, прийде вона чи ні, оскільки я вже довідався від неї все, що міг. Але я задумав влаштувати катастрофу і тому непокоївся, чи зможе вона врятуватися. Все-таки вона виявилася вірним другом, ненавиділа Дечу і Хоу-Хоу і любила свою сестру Сабілу.
Ханс провів її до порога і з незграбною старанністю допоміг їй надіти плащ від дощу, який вона скинула і несла на руці. І справді — дощ, який було ущух, знову полив як із відра.
Залишившись наодинці, ми з Хансом поїли і почали радитися.
— Що ж робити, Хансе? — запитав я.
— А ось що, баасе: перед північчю ми сховаємося на березі поблизу сходинок, що біля скелі Пожертв, потім, коли прийде човен і висадить панну Сабілу, і її прив’яжуть до стовпа, ми дістанемося до човна вплав, вліземо в нього і поїдемо назад до міста веллосів.
— Але це, Хансе, не врятує панну Сабілу.
— Не врятує, баасе; та я й не сушив голови над долею панни Сабіли, яка насолоджуватиметься щастям із Хоу-Хоу. Це врятує нас, баасе, хоча, можливо, нам доведеться залишити Хоу-Хоу і дещо з наших речей. Якщо Іссикор та інші хочуть врятувати панну Сабілу — то хай не будуть боягузами і перестануть боятися кам’яного боввана і жменьки жерців і нехай самі стараються.
— Слухай, Хансе, ми прийшли сюди, щоб добути жмуток смердючого листя для Зікалі і щоб урятувати
