На далеких берегах - Імран Ашум огли Касумов

— А ти не обманюєш, Васю?

— Та ніж-бо! Ось спустимося вниз, проминемо крутояр, а за ним цей… грот…

— І в гроті лазня?

— Та ще й яка! Випросили в кухаря казан, вкотили його в грот, вмурували, зробили димохід…

Вася відірвав од присадкуватої сосни кілька гілок. Мехті мимохіть прискорив ходу.

— Молодці хлопці!

— От тільки димохід поганий, — поскаржився Вася. — Диму в лазні більше, ніж пари… Зате жарота!.. Піп перший поліз, а назад його за ноги витягли. Думали, вже каюк, аж ні, оклигав на свіжому повітрі!

Маленький священик з мокрою, скуйовдженою бородою все ще сидів біля грота. Навколо нього юрмилися партизани.

— Привіт святому отцю! — підходячи, крикнув Мехті. — Не сподобалась лазня?

— Це не лазня, — відрізав старий.

— А що ж це таке? — з запалом спитав Вася.

— Та сама геєна вогненна, яку уготовив нам Ватікан на тім світі! — зажурено, під загальний регіт вимовив священик. — І нікому не раджу лізти в це пекло, доки не потягнуть туди силоміць.

— А ми невіруючі, товаришу священик! — пустотливо вигукнув Мехті, стягаючи з себе світер. Вони з Васею швидко роздяглись і в самих трусах побігли в грот.

Грот — вузький, з низеньким склепінням — і справді міг зійти за один з варіантів страшного пекла.

В кутку грота зроблено піч і в неї вмуровано велетенський казан пересувної солдатської кухні. В печі з тріском і сичанням горіли гілки ялини, язики полум'я лизали боки казана. Казан дрижав, загрожуючи в першу-ліпшу хвилину вибухнути.

Від спеки, диму й пари нічим було дихати.

Проте картина пекла здалася б священикові значно повнішою, коли б він рискнув зазирнути сюди ще раз. В «геєні вогненній» була тепер ще одна її невід'ємна деталь: чорти, що стрибали й галасували.

— Ех, люблю! Подих перехоплює! — кричав Вася, розтираючи мочалкою тіло. — Давай додамо!

— Давай!

Ніжкою табуретки Вася виковиряв з печі великий розжарений каміні). Потім він зачерпнув тазом води, що кипіла в казані, і вилив її на камінь. Стовп гарячої пари шугонув угору; пара заповнила весь грот.

— Хороше! — схвально вигукнув Мехті.

А Вася вже несамовито шмагав себе сосновою гілкою, весь звиваючись після кожного удару.

— Обережно, — занепокоївся Мехті. — Це тобі не береза, до крові обдерешся!

— А ти коли-небудь сидів з березовим віником на лавці? — поцікавився Вася.

— На самій верхній, ще й не раз!

— А як потім щодо холодного кваску?

— І квас пив.

Мехті облив себе гарячою водою.

— Гарно, — знову вигукнув він, — душа добрішає… Він ще раз облився водою і, остаточно розпустувавшись, урочисто продекламував:

— Кінець «Мийдодіра»! — вигукнув Вася. — Ти ще пам'ятаєш?

— А хіба це давно було? — відповів Мехті.

І Вася не міг не погодитись, що, власне кажучи, ще зовсім недавно Мехті так само, як і він, Вася, читав по складах і вчив напам'ять дитячі вірші.

— Ніби це було вчора, як я з сусідом у лазню ходив, — сказав Мехті.

— Чому з сусідом?

— Я вважав себе вже дорослим, — сім років, з тіткою ходити соромився, от і водив мене в лазню сусід.

— А у вас лазні теж з парною, з віником?

— Ні…

І хоча навряд чи можна було придумати менш підходяще місце для спогадів, Мехті, не забуваючи посилено розтирати себе мочалкою, розповів Васі про те, як вони з сусідом ходили в невеличку лазню на вулиці Касума Ізмайлова, поряд з їхнім будинком.

Весь передбанник там був розмальований олійною фарбою. Маленькому Мехті дуже хотілося ближче подивитися на химерні узори і навіть помацати їх руками, але він, зітхаючи, тамував це бажання і, стараючись у всьому наслідувати старших, спроквола роздягався, обкручував навколо стегон вузеньке червоне простирадло і йшов усередину. Банщик тер його «кісою» — шерстяною рукавицею, і Мехті було незрозуміло, чому він посміхається, коли під рукавицею З'являються коточки бруду. Потім банщик кидав шмат мила в мокрий полотняний мішечок, дув у нього, з'являлася легенька хмарка мильної піни.

Скільки не пробував Мехті сам видути так багато легенької ажурної піни — нічого не виходило, а митися нею було так приємно!

Червоний, розімлілий, виходив він поперед сусіда в передбанник і сідав на лавку. Банщик хлюпав йому на ноги теплу воду, і тільки після цього Мехті ставав ногами на лаву й починав витиратися.

Відпочивши і з'ївши яблуко, особливо смачне й холодне після жаркої лазні, вони йшли додому.

Дома бібі урочисто оголошувала, що «мужчина повернувся з лазні», і подавала йому чаю.

І Мехті статечно, з усвідомленням своєї гідності, починав чаювати.

Було це зовсім недавно, наче вчора…

В цей час Вася так тернув Михайлову спину мочалкою, що той попросив його бути обережнішим — рубець від рани на спині при різкому доторку до нього ще болів… І те, що розповів Михайло, раптом здалося обом і страшенно далеким, і безмежно дорогим.

Мехті й Вася замовкли: треба було закінчувати це надто вже тривале купання.

Зненацька почувся сильний гуркіт.

— Казан? — оглянувся Вася.

— Це знадвору, — сказав Мехті.

Вони змили з себе мило й