Тарзан, годованець великих мавп - Едгар Райс Берроуз

— Я піду з вами! — просто сказав Клейтон.

Старий підвів голову й уважно подивився на енергійне, гарне обличчя Вільяма Сесіля Клейтона. Можливо, він прочитав на ньому кохання до його доньки — почуття, яке молодий англієць плекав у своєму серці.

Досі професор був надто заглиблений у свої власні вчені думки, щоб помічати ті щоденні дрібниці та випадкові фрази, які давно підказали б практичнішій людині, що молоді люди дедалі більше горнуться одне до одного.

— Як хочете, — сказав він.

— Можете розраховувати й на мене, — вимовив пан Філандер.

— Ні, мій вірний старий друже, — заперечив професор Портер. — Ми не можемо йти всі! Було б негуманно, жорстоко залишити тут саму бідну Есмеральду, та й троє досягнуть не більшого успіху, аніж один. І без того надто багато смертей у цьому жорстокому лісі! Спробуймо заснути!

Відтоді, як Тарзан залишив плем’я великих людиноподібних мавп, їх постійно терзали чвари та суперечки.

Теркоз виявився жорстоким і примхливим царем, тож один по одному старіші й слабкіші самці, на яких він найчастіше випробовував свою лиху вдачу, забирали свої сім’ї та відходили чимдалі в глиб краю, де безпечніше.

Але зрештою і ті, що залишились, були доведені до відчаю грубими витівками Теркоза, і сталося так, що дехто з них згадав прощальну пораду Тарзана:

— Якщо у вас буде жорстокий цар, не робіть так, як роблять інші мавпи, і не намагайтеся повставати проти нього поодинці! Натомість зберіться двоє-троє або й четверо разом і нападіть на нього! Коли ви так учините, тоді жоден вождь не насмілиться поводитися не так, як належить, адже четверо вас можуть відлупцювати будь-якого ватажка, хоч би він і був дужчий за кожного з вас!

Самець, що згадав цю мудру пораду, повторив її кільком своїм приятелям; і, коли того дня Теркоз повернувся до племені, йому влаштували вельми теплу зустріч.

Без попереджень п’ятеро величезних волохатих звірів накинулись на Теркоза тієї миті, коли він підійшов до гурту. В душі ватажок був знахабнілим боягузом, що характеризує забіяк серед мавп так само, як і серед людей, тож він не прийняв смертельного бою, а вирвався і хутчій втік на рятівне гілля лісу.

Теркоз двічі намагався повернутися до племені, але щоразу на нього нападали й виганяли геть; нарешті він облишив свої спроби і, сповнений шаленства та ненависті, сховався в джунглях.

Саме в такому настрої, перекидаючися з гілки на гілку, страшний людиноподібний звір несподівано здибав у джунглях двох жінок.

Теркоз був саме над ними, коли помітив їх. Джейн Портер довідалася про його присутність лише тієї миті, коли величезний волохань зістрибнув на землю зовсім поруч і вона побачила жахливу морду та вишкірений бридкий рот не далі, як за півметра від себе.

З вуст дівчини злетів пронизливий крик, коли рука звіра схопила її за плече. Страшні зуби вже торкнулися її горла, але не розірвали її ніжної шкіри, бо мавпу-самця пойняло інше бажання.

Плем’я затримало його дружин. Він, Теркоз, мусить знайти інших самиць, щоб замінити їх! Ця безволоса біла мавпа буде першою в його новій родині. І він, грубо закинувши її на широкі волохаті плечі, знову стрибнув на дерево й поніс Джейн Портер назустріч долі, в тисячу разів гіршій, аніж смерть.

Есмеральдин крик страху злився із зойком Джейн Пор тер, а потім, як завжди коли обставини вимагали твердості духу, Есмеральда знепритомніла.

Але Джейн Портер ані на хвилину не втрачала притомності.

Щоправда, жах від роззявленої біля її обличчя величезної пащеки і сморід дихання, який забивав їй ніздрі, паралізували дівчину, але свідомість лишилась ясна, і вона розуміла все, що відбувалося.

Звір мчав її з швидкістю, яка здавалася дівчині надзвичайною, однак вона не кричала й не пручалась. Несподіваний напад звіра приголомшив її, і їй здавалося, ніби він несе її до берега. Тому Джейн зберігала сили й голос до того часу коли вони опиняться досить близько від табору, щоб прикликати довгождану поміч.

Бідолашне дитя! Чи ж могла Джейн Портер знати, що її несуть усе далі й далі в непролазну гущавину джунглів!

її крик, що змусив Клейтона та обох старих блукати в кущах, притяг Тарзана саме до того місця, де лежала Есмеральда, але йому не було діла до негритянки, хоча, зупинившись над нею, він побачив, що чорна жінка неушкоджена.

Одну-єдину мить велет озирав гілки та землю під ними, доки мавпячий досвід у парі з людським розумом, що дістався йому з народження, не виповіли йому всієї події так само докладно, як коли б він був її свідком.

А наступної миті він уже мчав хиткими деревами по свіжому сліду, якого жодне людське око не те що не зрозуміло б, а навіть не помітило б.

Найбільше слідів буває на кінцях гілок, де велика мавпа перелітає з дерева на дерево; але там найменше вказівок про напрямок її бігу, оскільки під, вагою антропоїда гілки нагинаються додолу й коли він стрибає на них і коли зіскакує; але біля стовбура, де слідів менше, напрямок його руху прочитується цілком добре.

Ось на гілці пляма від гусені, яку роздавила величезна лапа вкрадача, і Тарзан інстинктивно знає, куди ступить ця сама лапа наступної миті. Там він знаходить часточку розчавленої лялечки — часто не більше, аніж просто вологий слідок. В іншому місці бачить відірваний клаптик кори — і напрямок відомий. А там великий сук або самий стовбур зачеплено волохатим тілом, і маленьке пасемце