Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

у ваших казанах булькатиме вариво із жирних баранів. Кожен із вас прижене череду ситих овець і биків. Сакви ваших людей розпухнуть від добра, яке справедливо належатиме їм.

— Веди нас у похід, ратеводо! — надривно кричали вожді.

— Веди нас, Скіфарбе! — ревів натовп, який зім’яв охоронців і підійшов впритул до вождів.

– І я вас поведу, — виголосив Скіфарб. — Кажіть, кого першого карати. Невра? Тавра? Андрофага? Меланхлена? Чи зарозумілого Агафірса, що одного коріння з Персом?

— Агафірса! Агафірса! — кричали в один голос.

— Названі царі не підтримали нас. Але вони взнають силу нашого гніву. Смерчем пройдемо крізь їхні володіння, залишаючи жар і попіл. Помста і тільки помста керуватиме нами в поході, — підсипав жару Скіфарб.

— Помста! Ми прагнемо помсти! — лютував натовп до нестями, до самозабуття.

Шаман калатав і калатав дзвінком. І тільки з поваги до Іданфірса, котрий підвівся, люди притихли. Цар царів виголосить остаточне слово.

— Тому, хто кине грудку, відплатою буде камінь, — повчали нас діди. Перс порушив спокій Степу, що є нашим спільним житлом. Озброєним походом він образив нас. Скіф змиває образи тільки кров’ю. Я Іданфірс, син Савлія, цар усіх скіфських царів, заявляю: Скіф занесе над Персом спис свого шаленого гніву. Мідо-Перська імперія ляже під копитами наших невтомних коней. Кров зі своїх мечів ми знімемо волоссям дружин Дарія. Ви чули: дружин у Дарія чотириста? Ге? Сини Дарія стануть вашими рабами. Так буде. Адже Скіф додержується закону своїх предків: кров проливає і хвалиться цим. А сьогодні я оголошую війну сусіднім племенам і царствам. Вони вели себе зарозуміло, не підтримали нас у священній війні.

— Слава Скіфії! — на високій ноті вклинився Фанагор.

Грек передихнув і ще гучніше крикнув:

— Слава Великій Скіфії!

— Слава Великій Скіфії! — ревів натовп.

Закалатав дзвінок. Люди стихли. Звівши над головою руки, Іданфірс клявся:

— Перед небом, перед сонцем, перед землею і водами оголошую: Велика Скіфія, мов степовий шуліка, розправляє крила над усіма просторами. Товариші! Перемога за нами! Хвала Гестії! Хвала Папаю! Хвала Аресу! Хвала Гойтасиру!

Мишко незмигно дивився на Іданфірса. Цар царів, одягнений у світло-сірий костюм, нагадував шуліку. Великого хижого птаха з родини яструбових. Картину доповнювали його сріблясті відстовбурчені брови, пухнаста борода, що сягала грудей, та товстий гачкуватий ніс.

— Хвала Гестії! Хвала Папаю! Хвала Аресу! Хвала Гойтасиру! Хвала Іданфірсу! — кричали вожді, кричав натовп, підкидаючи вгору башлики.

Люди обнімалися, цілувалися, зі сльозами на очах вітали один одного з перемогою.

Іданфірс розкланявся на всі боки. Нарада завершилася.

Мишко відкрито пригорнувся до батька.

— Коли я буду з мамою? — питав, зазираючи батькові у вічі. — Я скучив за мамою.

— Ой, синку, гадаю, не скоро.

Хлопчик відвів очі. Його серце стискалося від суму.

— Не переживай. Марійка у безпечному місці. Наша родина неодмінно збереться докупи. Я стурбований іншим.

— Чим?

— Перемога надихнула скіфів до нових подвигів, піднесла їхній дух. Вони прагнуть крові, рвуться помститися тим, хто не підтримав їх під час скіфо-перської кампанії. Та ти в цьому й сам переконався.

— Але ж Дарій пішов. У Степу знову тихо. Війна закінчилася.

— Для кочівників війна ніколи не закінчується. Війна — це спосіб їхнього життя. Скіфи існують за рахунок пограбувань, нападів на осілих, їхні поселення. Передбачаю: зіткнення з сусідніми племенами будуть жахливими. А я мушу супроводжувати Іданфірса. Тобі ще рано бачити людську жорстокість. Я дуже хвилююся за тебе. Напередодні спілкувався з Фанагором. Мій побратим повертається до себе, у Сіднік. А ось і він…

До батька з сином підійшов Фанагор.

— О, радий, радий тебе, Мишо, бачити! — привітався грек.

Хлопчик притулився до батькового побратима. Не втримався і цмокнув його у жорстку щоку.

— Ви стали близькими, — із задоволенням відмітив Євстафій.

— Ми зійшлись у стані Дарія. Фанагор тоді приніс дари від скіфів, — охоче пояснив хлопчик.

Він ще не знав, що саме його батько, якому були відомі акторські здібності брата, порадив Іданфірсові відправити грека з ризикованою місією у стан Дарія.

— Мушу йти, — вибачився Євстахій.

Дорогою він озирнувся і по-змовницьки підморгнув.

— Друже, пригадуєш нашу попередню розмову? — загадково спитав Фанагор хлопчика, коли залишилися наодинці.

— Стосовно чого?

— Тоді ти пропонував мені свої послуги, як джура, як помічник.

— Пригааадую. Але ж ти відмовив мені.

— Тоді відмовив. Але обіцяв узяти, коли закінчиться війна.

— Війна закінчилася. Отже…

— …отже, я тебе наймаю. Згоден?

— Чесно береш до себе?

Мишко пильно-пильно дивився в очі співрозмовнику. Чи не розігрує той, бува, його. Дорослі, вони такі… Зі завмерлим серцем хлопчик перепитав:

— Чесно-чесно?

— Чесно.

2007–2017 рр. Київ, Криве Озеро Примітки
1

Перси називали греків яванами.

(обратно) 2

Автентичний текст.

(обратно) 3

Автентичний текст.

(обратно) 4