Чорний лабіринт. Книга третя - Василь Павлович Січевський

— Облишмо їх, — важко зітхнув Леміш. — Я зрозумів: на вашу думку, Бандера нездатний вже ні до чого. Так?

— Певне, що так, і то не лише думка нашого крила…

— А хто ж здатний?

— Ви, пане Василю. Ви є генеральний секретар УГВР, власне, голови нашого уряду, наш президент і головнокомандуючий. Вам єдиному і тут, у краї, і на еміграції люди вірять, як богові. Вам треба брати владу й керувати всіма нами не звідси, з пущі, а…

— То, може, ти прибув для того, щоб заступити мене на посту головнокомандуючого? — запитав Леміш.

— Та ні, таких повноважень не маю… — зніяковів Тур, розуміючи, що його трохи занесло. А той правив своє:

— А може, то Лебедь надумав не на словах, а на ділі… повоювати з совітами?

— Так питання не ставилось, — зовсім скис Тур.

— А як воно там, у вас, ставилось?! — Леміш гнівно блиснув очима.

— Згідно з вашими настановами… 3Ч ОУН скасовано. Триумвірат уже діє… Ребет, Матла… Тільки Степан огинається, хоча йому відведено почесне місце…

— … статиста… — докинув Леміш.

— Що ви сказали? Даруйте, недочув…

— Я сказав, Бандера не такий дурний, як вам хочеться, і не погодиться, щоб якийсь Ребет відсував його на роль статиста. Степан звик грати першу скрипку і ще сподівається на свою популярність у низового членства, де обмаль інтелектуалів, зате ще є вірники. Хіба ви там не розумієте, що, крім амбіцій, йому треба буде ділитися грішми. Степан не звик, щоб хтось заглядав до його кишені. Триумвірат означає передусім втрату контролю над організаційною касою. Та не в цьому біда, Василю, не в цьому…

— І я кажу: не в цьому… Бандеру треба позбавити права обстоювати інтереси організації перед закордонними чинниками. Це право повинна мати УГВР, і тільки вона. Із Степаном ніхто не хоче сідати за один стіл…

— Знову за рибу гроші… Кляті гроші! Це ви, бачу, твердо вирішили турнути його від корита.

— То єдиний спосіб поступово усунути його й взагалі від керівництва… Лебедь сподівається, що ви підтримаєте цю ідею, подасте через мене листа, який став би своєрідним мандатом на представницьку роль ради. Віднині одна вона матиме право представляти за кордоном інтереси воюючої України.

Леміш поволі підвівся й підійшов до вікна. Тільки тепер Тур помітив, що за вікном стоять двоє з автоматами на грудях і, покурюючи, про щось стиха перемовляються: «Вартують… А кур'єр так провів, що жодного вартового не побачив».

Леміш мовчав довго, потім сів до столу, поклав на нього стиснуті кулаки і, дивлячись гостеві просто у вічі, сказав:

— Ні. Не буде вам такого листа від мене…

— ?..

— Тому не буде, що то мандат на зраду!

— Побійтесь бога, пане президенте, що ви говорите?

— Не клич бога в свідки, він про нас знає більше, ніж ми самі про себе. Дивуюся, як він ще терпить нас, грішних, на цій землі. Ти кажеш, мандат на право представляти інтереси… А що стоїть за тими словами, яких тебе навчили Лебедь з Гриньохом… і послали переповісти їх мені? Представляти інтереси? Чиї? Перед ким? Навіщо? Ти про те подумав? Інтереси Лебедя полягають у тому, щоб самочинно вступити в контакти з іноземними розвідками й переливати гроші до власної кишені.

— Він і зараз це робить, як секретар закордонних справ.

— Виявляється, йому того мало. Йому хочеться всю ОУН поставити на службу американській розвідці. Адже ти маєш завдання схилити мене до цього? Кажи, маєш?!

— Маю…

— От бачиш, я й про це знаю. А що це, як не зрада інтересів отих, що зараз стоять за вікном. Ви у них спитали? Чи хочуть вони платити життям за інтереси Лебедя? Певен, що не хочуть. Їм усе те байдуже, їх цікавить інше… Воююча Україна? Нема її, Василю, давно нема! А там, у ваших Мюнхенах, гендлюють її ім'ям. Бандера не такий дурний, щоб не бачити, до чого скочується еміграція. Його статті, промови? Я про них знаю. Кажеш, банальні фрази? Не в тім річ, Василю, в них — кінець ілюзій. Нема рідної хати — є чужина, є лише контакти з чужинцями, які до часу терплять вас, як вавку, бо сподіваються, що колись та загоїться. З того конструктивної думки не добудеш і нових ідей не збудуєш. Питаєте, що далі? Асиміляція і самоліквідація — от що! Розчинення в чужому морі… Можливо, колись онуки допитуватимуть батьків, хто вони і звідкіля, де жили їхні предки, і будуть раді побачити Україну, бо вона є і буде, але то вже без нас… Що ти на мене так дивишся? Не сподівався почути правду? Не криви душею, ти й сам так думаєш, але не вистачає сміливості визнати те. А я брехати більше не хочу — ні собі, ні людям. Понад усе ненавиджу брехню! Вона вже завела нас у тінь чужого бога…

— Важко не погодитись… Та хто нам боронить вийти з тієї тіні?

— Ти це серйозно?

— Авжеж. Так думаю не я один… Бандерівський провід заплямував себе відвертим колабораціонізмом.

— Говори по-людськи.

— Ну, абвер, гестапо, багаторічні зв'язки… Давайте відмежуємось від того, очистимо наші ряди від тих, хто…

— А з ким залишитесь?

— Ви послухайте, — збився з тону Тур.

— Та слухаю, слухаю. — Леміш сплів пальці рук і стис їх так, що аж побіліли.

— Рада вважає, що настав час вилучити з нашої програми відверто фашистські концепції як непопулярні нині. Давайте орієнтуватися, на відміну від Бандери, не на зовнішні чинники, а на власні сили. Давайте…

— Давайте, давайте… А гроші хто дасть? На