Віннету ІІ - Карл Фрідріх Май

Його саркастичну промову зустріли бурхливими оплесками. Присяжні відійшли в куток зали, порадилися кілька хвилин і оголосили: винні!

Шериф тут же наказав вивернути кишені обвинувачених і перерахувати вилучені гроші, потім пошептався з секретарем, прокурором та захисником і негайно оголосив вирок:

— Джентльмени! Підсудні визнані винними. Але зважаючи на те, що їхні наміри не були здійснені, і беручи до уваги звернення захисту до нашого почуття гуманізму, ми вирішили не карати їх за законом.

Обвинувачені зітхнули з полегшенням, зате серед публіки прокотилася хвиля обурення. Шериф, не звертаючи уваги на обурені вигуки, провадив далі:

— Як я вже зазначив, навіть сам намір вчинити злочин підлягає покаранню, і хоча ми нікого не повісимо й нікого не посадимо до в’язниці, ми все ж таки повинні на майбутнє убезпечити себе від отаких витівок. Отже, ми вирішили вигнати їх за межі штату Техас і зробити це настільки принизливим способом, щоб вони ніколи більше не наважилися з’явитися нам на очі. Тому я наказую: обстригти їм волосся і збрити бороди й вуса! Думаю, що серед вас знайдеться багато охочих зробити це власноруч. Тож усі, хто нікуди не поспішає, можуть піти додому і принести ножиці. Буде краще, якщо вирок виконуватимуть ті, хто ніколи не тримав у руках ножиць.

Зал зареготав. Хтось гукнув у відчинене вікно:

— Несіть ножиці! Ми підстрижемо їх!

Не могло бути жодних сумнівів, що всі кинуться додому по інструменти. Так і трапилося. З усіх боків із гучними криками люди несли садові та овечі ножиці.

— Суд також постановив, — говорив шериф, — силою спровадити винних на пароплав, який щойно прибув з Остіна й рано-вранці відпливає в Матаґорду. Там вони пересядуть на будь-яке інше судно й ніколи більше не повернуться в Техас. З цієї хвилини до того, як вони виїдуть за межі штату, їм заборонено знімати ку-клукс-кланівську уніформу, щоб кожен стрічний бачив, як техасці розправляються з членами банди. Весь цей час вони будуть зв’язаними й отримають хліб та воду тільки в Матаґорді. Квитки на пароплав будуть оплачені з їхніх же коштів, які становлять круглу суму — три тисячі доларів, нажитих, мабуть, грабунком. Крім того, все їхнє майно буде продане, передусім зброя. Аукціон проведемо просто зараз, а на гроші від розпродажу закупимо пива та бренді, щоб шановні леді й джентльмени могли освіжитися під час танців, які розпочнуться після суду. А на зорі під музику і похоронні пісні проведемо всю зграю на пароплав. Вони будуть на нашому балу, залишаючись на своїх «почесних» місцях. Якщо захист хоче опротестувати рішення суду, ми охоче вислухаємо його, але просимо висловлюватися коротше, бо часу обмаль. Нам ще слід здійснити стрижку та організувати розпродаж перед балом.

Радісні крики, що супроводжували оголошення рішення суду, переросли в ревіння. Знадобилося чимало часу, щоб утихомирити публіку. Нарешті захисник зміг говорити:

— Що стосується покарання, яке призначене моїм підзахисним, я повинен визнати, що воно достатньо суворе, хоч і пом’якшене обіцянкою подати пиво, бренді і почати танці, тому від імені своїх підзахисних заявляю, що повністю згоден із вироком суду, і сподіваюся, що він матиме цілющий вплив на мораль підсудних і допоможе їм повернутися до доброчесного життя. А також застерігаю моїх підопічних від необдуманих спроб знову відвідати наш штат, а надто місто, бо я відмовлюся брати їх під захист, і тоді без досвідченого адвоката вони не відбудуться так легко. Що ж стосується моєї винагороди, то я бажав би отримати по два долари з клієнта, що в результаті становитиме тридцять вісім доларів. Думаю, можна навіть обійтися без розписки, якщо потрібна сума буде мені вручена негайно і при свідках. Половину з цих грошей я візьму собі, а друга піде на оплату світла й залу для танців. Джентльмени проходять із квитками вартістю п’ятнадцять центів — із цих грошей ми заплатимо музикантам. Дам, зрозуміло, запрошуємо безкоштовно.

Він сів на місце, і шериф висловив повну згоду зі сказаним. Я почувався, мов уві сні. Невже все це відбувається насправді? Я не мав підстави не довіряти власним очам: захисник отримав свій гонорар, багато хто побіг додому, щоб привести дружин на бал, зал наповнювався людьми з різноманітними ножицями. Спочатку я обурився, але незабаром заспокоївся й почав реготати. Вірна Смерть теж сміявся, вдоволений рішенням суду. Членів ку-клукс-клану поголили, обстригли й відразу ж перейшли до аукціону. Рушниці були продані швидко й за хорошу ціну, інші предмети з арсеналу банди теж знайшли своїх покупців.

У залі стало неймовірно шумно й тісно. Одні намагалися увійти, інші — вийти, не обійшлося без штовханини і стусанів. Кнайпа не могла вмістити й десятої частини охочих. Нарешті з’явився оркестр: кларнет, скрипка, труба і старий фагот. Музиканти сіли в кутку і взялися настроювати свої допотопні інструменти, я відразу збагнув, що вони далеко не віртуози. Я збирався вже втекти, тим більше, що в залі з’явилися дами, але Вірна Смерть і чути про це не схотів, хвалькувато стверджуючи, що саме ми є героями дня, тож неодмінно повинні насолодитися життям після труднощів і небезпек. Шериф теж втримував мене, заявивши, що жителі Ла-Ґранж образяться, якщо ми відмовимося танцювати в першому котильйоні[52]. Він уже встиг представити вестменові й мені свою дружину та дочку, зауваживши, що вони чудово танцюють. Оскільки я вибив йому два «останні» зуби, а він трохи потовк мене, ми, на його думку, мали тепер пройнятися одне до одного мало не родинними почуттями. Він запевняв мене, що засмутиться, якщо я покину бал, до того ж пообіцяв нам окремий стіл. Що я міг вдіяти?

А до всього ще й прийшли обидві його дами, яким він відразу нас представив. Я зрозумів, що мені як «героєві сьогоднішнього дня» не вдасться уникнути участі в горезвісному котильйоні, а можливо, і в кількох інших танцях.

Добряга-шериф явно радів з того, що нами опікувалися берегині його домашнього вогнища. Він знайшов нам стіл, щоправда, з одним, зате суттєвим недоліком: це