Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
Таким чином, на папері православні з смертю Жигмонта III дещо собі придбали, та тільки здійснити те придбання було нелегко, бо уніати не хотіли нічим поступитись, польський же уряд не тільки не примушував їх до того, а навіть покривав. У таких обставинах гетьман Петражицький з Військом Запорозьким одверто подав поміч православному духовенству — козаки оружною рукою одбирали церкви й монастирі од уніатів та передавали православним. Між іншим, силою козаки одібрали од уніатів і собор св. Софії у Києві і передали його митрополитові Петру Могилі, що багато працював на піднесення православної віри і українського національного життя.
ІВАН СУДИМАПісля невдалої для поляків переяславської війни з запорожцями коронний гетьман Конецпольський скоро знову почав утискувати козаків. Знову почали комісари складати козакам реєстр, причому записували в нього здебільшого тільки тих козаків, що під час війни були на боці поляків; останніх же знову почали підвертати під панів. Запорожцям на Україні чинили всякі утиски, не дозволяючи зимувати по селах та містах, не продавали їм селітри для пороху й олива-Для куль і таке інше. Року ж 1633 Конецпольський надумав звести запорожців іншими заходами. За згодою короля, він доручив французькому інженеру Боплану збудувати над Дніпром біля Кодацького порога, на землі Війська Запорозького фортецю й замок, щоб тим замком заступити запорожцям шлях на Україну, а з України не пускати людей тікати Дніпром та понад Дніпром на Запорожжя.
План польського Кодацького замкуТакі заходи польського уряду разом з одповіддю сенаторів козакам на сеймі повинні були б упевнити запорожців у неминучій потребі рішучої боротьби з Польщею, але вони ще й у ті часи мали всі свої сварки та зачіпки з поляками лише хатніми справами, і їх, як і за часів Самійла Кішки, вабило до себе Чорне море з турецькими таперами, каторгами та пишними по берегах городами, звідкіля до них простягали руки замордовані турецькою неволею земляки і навіть січові товариші й побратими.
Під впливом такого настрою і військових традицій Військо Запорозьке у перші роки королювання Володислава не схотіло брати участі у війні з Москвою та Швецією (брали участь тільки городові козаки), а обравши собі гетьманом Івана Судиму, загадало йому вести військо на море.
Історія життя й пригоди Сулими дуже схожі на життя й пригоди Самійла Кішки, тільки вони були ще більш дивні й цікаві. Коли Сулима переживав свій середній вік (мабуть, біля року 1614), він під час якогось морського походу дістався туркам у бранці. Його так само, як і Самійла Кішку, турки прикували до гребки на військовій галері, і на тій галері Сулима побував по всіх чорноморських городах, а між іншим, і у городі Азові, що лежав біля устя Дону. Років через 15 своєї неволі, коли збилася війна турецького султана з римським папою Павлом, галеру, на якій Сулима був прикутий, послано було у Середземне море до італійських берегів. Довго тяглася та війна і довго плавав на галері Сулима, навіть волоссям заріс до самого пояса, та якось одного разу йому, як і Са-мійлові Кішці, пощастило хитрощами обдурити турків, одімкнути замки на кайданах своїх товаришів-невольників і з ними разом, пов’язавши уночі яничарів, захопити галеру до своїх рук. Проблукавши з галерою ще який час по морю, ухиляючись од зустрічі з турецькими кораблями, Сулима щасливо прибився до римського берега і, доступившись до римського папи, подарував йому три сотні турків-бранців. Дуже задоволений з цього, папа, побачивши, що Сулима й його товариші-невольники були майже голі і заїдені нуждою, дав на всіх запорожців грошей, щоб їм причепуритись та одягтись, коли ж Сулима схотів повернутись з товаришами на Україну, папа дав їм ще й грошей на подорож, а Судимі навіть подарував свого портрета.
Повернувшись на Україну, Сулима зараз же прибув на Запорожжя, ходив з запорожцями на море, а біля року 1633 був обраний гетьманом. Вважаючи на волю війська, щоб вести його на море, Сулима пригадав, що біля далекого Азовського моря є великий та пишний турецький город Азов, у котрому ще й разу не гостювало Військо Запорозьке, а проте у ньому стогнало й гинуло у неволі чимало запорозького товариства. Город Азов був одрізаний од України не морем, як Синоп та Трапезонт, а річками та безмежними степами, по яких кочували татари. Це робило втечу з нього невольників більше можливою, ніж з заморських турецьких городів, хоч і шлях через безводні степи, по яких можливо було здибати тільки ворогів, був надзвичайно тяжким, і більшість втікачів з Азова гинула у степах, не побачивши «тихих вод та ясних зір» рідної України, як те оспівано народом у думі «Про втечу трьох братів з Азова»:
Як із землі Турецької Да з віри бусурманської,
Із города із Азова не пили-тумани вставали,
Як три брати рідненькі,
Як голубоньки сивенькі,
Із города із Азова з тяжкої неволі У землю християнську до батька, до матері,
до роду утікали
Два брати кінних,
А третій брат, менший, піша-пішаниця,
За кінними братами уганяє І на біле каміння,
На сире коріння
Свої ніжки козацькі, молодецькі побиває,
Кровію слід заливає 1 до кінних братів словами промовляє:
«Братики мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Добре ви учиніте,
Мене, найменшого брата, між коні візьміте,
І в землю християнську до отця, до матері, до роду надвезіте».
І ті брати теє зачували,
Словами промовляли:
«Братику милий,
Голубоньку сивий
Раді б ми тебе між коні узяти,
Так буде нас азовська орда наганяти,
Буде впень сікти-рубати,
Буде нам велику муку завдавати,
А як жив-здоров будеш,
Сам у землю християнську прибудеш!»
І теє промовляли,
Відтіль побігали.
А менший брат, піша-пішаниця,
За кінними братами вганяє,
Коні за стремена хватає І словами промовляє,
Слізьми обливає:
«Братики мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Не хочете мене між коні узяти,
То хоч одно милосердя майте:
Візьміть мене постріляйте-порубайте,
В чистім полі поховайте-,
Звіру та птиці на поталу не подайте».
А ті брати теє зачували,
Словами промовляли:
«Братику милий,
Голубоньку сивий!
Що ти кажеш,
