Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
(друге гетьманування)
/
Під такий тяжкий час мов сонце освітило козацтво — повернувся з турецької неволі гетьман Самійло Кішка, упорядчик перших козацьких походів на море. Поки на Україні минали славні часи Богдана й Підкови і тяжкі часи Наливайка й Лободи, Самійло Кішка, захоплений турками у неволю, плавав на турецькій галері, прикутий ланцюгами до гребки, і не бачив нічого, опріч води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до Очакова або проїздила повз острів Тендру, так тоді Кішка знав, що тут близько рідний Дніпр і Січ-мати, та важкі ланцюги нагадували йому, що він для України вже вмер.
Проте хоч яка була тяжка турецька неволя і хоч яка вона була довга, а не вбила у серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття й хисту, і він врятувався з неволі сам та ще й товаришів своїх визволив і привів на Україну. Як думав народ про життя Самійла у неволі і про те, як він од неї врятувався, нехай розкаже дума:
Ой, із города із Трапезонта виступала
галера,
Трьома цвітами процвітана, мальована
Ой, первим цвітом процвітана —
Злато-синіми киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Гарматами вриштована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровена.
А в тій галері Алкан-баша,
Трапезонськеє княжа гуляє;
Ізбраного люду собі має:
Сімсот турків, яничар чотириста Та бідного невольника півчвартаста Без старшини військової.
Перший старший між ними пробував Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя військовий; Третій — Мусій Грач, військовий трубач; Четвертий — лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський. Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять чотири, як став на волі,
Потурчився, побусурманився Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тій галері од пристані далеко відпускали, Чорним морем далеко гуляли.
Проти Кафи-города приставали,
Там собі великий та довгий опочинок мали.
То представиться Алкану-башаті, Трапезонському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, трапезонськеє княжа,
На турків-яничар, на бідних невольників
покликає:
«Турки, каже, турки-яничари,
І ви, біднії невольники!
Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, Міг би йому три гради турецькі дарувати;
А котрий би міг бідний невольник одгадати,
Міг би йому листи визвольні писати,
Щоб не міг ніхто ніде зачіпати».
Сеє турки зачували, нічого не сказали;
Бідні невольники, хоч добре знали,
Собі промовчали.
Тільки обізветься між турків лях-потурнак, Клюшник галерський, сотник переяславський, Недовірок християнський:
«Як же, — каже, — Алкане-баїіго, твій сон
одгадати,
Що ти не хочеш нам повідати?»
«Такий мені, небожа, сон приснився,
Бодай ніколи не явився!
Видиться: моя галера, цвіткована, мальована, Стала вся обідрана, на пожар іспускана; Видиться: мої турки-яничари Стали всі впень порубані;
А видиться: мої біднії невольники,
Которії були у неволі, то всі стали по волі; Видиться: мене гетьман Кішка На три часті розтяв,
У Чорнеє море пометав...»
То скоро теє лях-потурнак зачував,
К йому словами промовляв:
«Алкане-башо, трапезонський княжату,
Молодий паняту!
Сей тебе сон не буде нітрохи зачіпати;
Скажи мені получче бідного невольника
доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старії кайдани і новії ісправляти, На руки, на ноги надівати;
Червоної таволги по два дубці брати,
По шиях затинати,
Кров християнську на землю проливати».
Скоро то сеє зачували,
Од пристані ,гйлеру далеко відпускали;
До города до Козлова
До дівки санджаківни на зальоти поспішали,
То до города Козлова прибували, —
Дівка санджаківна навстрічу виходжає. Алкана-башу в город Козлов зо всім військом
затягає.
Алкана-башу за білу руку брала,
У світлиці-кам’яниці зазивала,
За білу скам’ю саджала,
Дорогими напитками напувала,
А військо серед ринку саджала.
То Алкан-баша,
Трапезонськеє княжа,
Не барзо дорогії напитки уживає,
Як до галери двох турчинів на підслухи
посилає:
Щоб не міг лях-потурнак Кішки Самійла
одмикати,
Упоруч себе саджати.
То скоро ся тії два турчини до галери прибували. То Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Словами промовляє:
«Ой ляше-потурначе, брате старесенький! Колись і ти був у такій неволі, як ми тепера. Добро нам учини,
Хоч нас, старшину, відомкни:
Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали».
Каже лях-потурнак:
«Ой Кішко Самійло, гетьмане запорозький, Батьку козацький!
Добро ти вчини:
Віру християнську під нозі підтопчи,
Хрест на собі поламни.
А ще будеш віру християнську під нозі
топтати,
Будеш у нашого пана молодого за рідного брата
пробувати».
То скоро Кішка Самійло теє зачуває,
Словами промовляє:
«Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський, Недовірку християнський!
Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру християнську під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську
покладати.
Ваша віра погана,
Земля проклята».
Скоро лях-потурнак теє зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає.
«Ой, — каже, — Кішко Самійле, гетьмане
запорозький! Будеш ти мене в вірі християнській укоряти, Буду тебе паче всіх невольників доглядати, Старії і новії кайдани направляти.
Ланцюгами за поперек утроє буду тебе брати».
То тії два турчини теє зачували,
До Алкана-баші прибували:
«Алкане-баша, трапезонське княжа!
Безпечно гуляй!
Доброго і вірного клюшника маєш:
Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає».
То Алкан-баша,
Трапезонськеє княжа,
Великую радість мало,
Пополам дорогі напитки розділяло,
Половину на галеру одсилало,
Половину з дівкою санджаківною уживало.
Став лях-потурнак дорогії напитки
пити-підпивати, Стали умисли козацьку голову клюшника
розбивати:
«Господи! Єсть у мене що іспити і ісходити,
Тільки
