Степовий найда - Френсіс Брет Гарт

Супутник здивовано, глянув на Кларенса, натягнув поводи і раптом голосно засміявся. Він помчав щодуху вперед, похитуючи головою та поплескуючи себе по колінах. Похмурий ліс луною відгукнувся на його сміх. Потім так само несподівано притих, замислився і з півгодини їхав мовчки, лише зрідка обзивався до Кларенса та підганяв батогом його коня.

На щастя, Кларенс добре їздив верхи (Флін, видно, зразу це оцінив), а то йому не раз довелося б вилетіти з сідла.

Нарешті на м'якому пурпуровому фоні гори показалися розкидані будівлі Оленячого Млина.

Порівнявшись з Кларенсом, Флін поклав руку йому на плече і сказав:

— Ну, заспокойся, хлопче. Я пожартував — просто хотів випробувати тебе. Твій кузен, до якого я тебе везу, такий же спокійний, чемний і старомодний, як і ти. А як він кохається в книгах, в науках! Живе сам серед іспанців у великому ранчо, а з земляками своїми не хоче й знатися. Навіть ім'я змінив і називає себе дон Хуан Робінсон. Але він страшенно багатий: у нього є вдосталь землі, багато худоби, табуни коней. — І, кинувши схвальний погляд на бездоганну посадку молодого верхівця, додав — Я думаю, що тобі буде там весело.

— Але, — несміливо заперечив Кларенс, для якого ці слова прозвучали як повторення обіцянки містера Пейтона, — я б з задоволенням залишився з вами копати золото.

— А мені здається, що ні, — серйозно заявив Флін, і в його словах почувалося тверде рішення.

— Але ж він не приїхав сам в Сакраменто і не прислав за мною, навіть листа не написав, — продовжував Кларенс обурено.

— Він тобі не писав, але писав у банк на ім'я Джека Сілзбі, з яким ти мав прибути в Сакраменто. А коли Сілзбі загинув, і листом ніхто не цікавився, не догадався цього зробити і ти, ти не згадав навіть ім'я Сілзбі, коли був у банку, тому банк і відправив через мене листа назад, гадаючи, що я знаю його адресу. Лист прибув у Провалля з спеціальним посланцем саме тоді, коли ти добував золото на схилі гори. Пригадавши все, що ти мені розповідав про себе, я вирішив розпечатати листа, довідався, що твій кузен просить Сілзбі привезти тебе до нього. От я зараз і роблю те, що повинен був зробити Сілзбі.

Якщо у Кларенса і виник якийсь сумнів у правдивості всього вислуханого, то він розвіявся, як тільки його очі зустрілися з спокійним і владним поглядом його супутника. Він забув навіть про невдачу, що спіткала його, як шукача золота. Приємно було відчувати теплоту і піклування нового друга. Почалося їхнє знайомство з незвичайного для Кларенса приливу відвертості, тепер же в серці хлопчика ворухнулося більш глибоке почуття, поєднане з вдячністю, і він знову став стриманішим.

В Оленячий Млин вони прибули якраз вчасно, встигли навіть перекусити до того, як під'їхала поштова карета. Кларенс помітив, що всі, кого вони зустрічали, ставилися до Фліна, незважаючи на його грубу зовнішність і зношений одяг, з пошаною, до якої домішувався страх. Без будь-яких заперечень їм було відведено два найкращих місця в кареті, а на гордовито-недбале запрошення Фліна випити з ним всі жваво відгукнулись, в тому числі і два досить вишукано одягнених пасажири, що весь час трималися осторонь.

Надзвичайна популярність друга тішила самолюбство Кларенса, він не без задоволення ловив на собі запитливі погляди пасажирів, а свідомість того, що він у близьких стосунках з такою поважною особою, сповнювала його дитяче серце гордістю.

Опівдні другого дня вони висадилися з поштової карети, і Флін пояснив Кларенсові, що звідси вони знову поїдуть верхи. На перший погляд здавалося неможливим дістати пару верхових коней у цьому глухому селищі, де зійшли тільки вони вдвох, але досить було кучеру поштової карети шепнути кілька слів станційному наглядачеві, як через кілька хвилин їм подали пару баских мустангів. І знову, як і всюди, та ж сама атмосфера упередженості, таємничості…

Протягом наступних двох днів вони весь час їхали верхи, зупиняючись на ніч у знайомих Фліна, на околиці якого-небудь міста, і вирушаючи ще до світанку знову в дорогу.

Якби Кларенс був більш досвідченим і не таким наївним, він звернув би увагу на ту обставину, що Флін навмисно уникав людних шляхів і екіпажів. Перемінивши знову коней, вони весь другий день скакали дикими лісами і хвилястими преріями. Але довірливий Кларенс лише милувався природою, радіючи від щирого серця всьому новому. Безмежні поля дикого вівса, усіяні дивовижними квітами схили гір, незаймана краса і свіжість лісів, вкрита мохом земля, по якій не ступала людська нога — все це радісно хвилювало і захоплювало Кларенса.

Тут у пригоді стали його гострий зір, і слух, і вміння орієнтуватися в лісі. Непохитне почуття відстані, вміння розуміти позначки і різні прикмети природи, знайомі лише птахам, звірам і небагатьом людям, знадобилися зараз Кларенсові і його супутникові, який виявився менш досвідченим в таких справах. Під час цієї частини їх подорожі, вожаком фактично був Кларенс.

Флін, який протягом останніх двох днів був мовчазним і настороженим, пильно стежив за Кларенсом, і тільки схвально кивав головою.

— Тут ти почуваєш себе, як риба в воді, хлопче, — сказав він якось Кларенсу, — а от серед людей і міського життя ти пасеш задніх.

Наступна ночівля принесла Кларенсу несподіванку. Як звичайно, пізно ввечері вони в'їхали в якесь місто і зупинилися у одного з приятелів Фліна, що мешкав у квартирі, розташованій над картярським салоном, як про те свідчили звуки, що долинали знизу.

Другого ранку Кларенс прокинувся пізно; спустившись до конюшні, готовий знову вирушити в дорогу, він дуже здивувався, побачивши на другому коні не Фліна, а якогось добре одягненого, вродливого незнайомого. Але що це — знайома усмішка, знайомі слова: «Ну, хлопче, — на коня!» Кларенс пильніше придивляється до незнайомця.