Чигиринський сотник - Леонід Григорович Кононович
— А куди се ми йдемо? — питає його Михась.
— Додому, — каже Обух.
— Хіба ж ти не козак, що за валом живеш?
Обух засміявся.
— Козак, та тільки ж характерник! А характерники завжди окремо живуть…
— А чого?
— Бо з чортами водяться! То їх і бояться.
В передмісті тільки по шинках світилося. Пройшли вони через базар та й побралися під гору. Кругом росло якесь хабуззя, й часом стежка геть пропадала в ньому.
— Отсе ми і вдома, — каже характерник.
Хата його приліпилася на кручі, під самісіньким валом. Була вона біла та охайна, що, либонь, і по всьому Запоріжжю такої не знайти.
— Тісно в тебе тут… — каже Михась, коли вони переступили поріг.
— Хоч не пишно, та затишно, — каже Обух. — А що, в діда твого ліпші покої були?
— О, — каже Михась, — в нас там кількоро кімнат було, пекарня, комора, світлиця… А чорти ж де твої?
Усміхнувся Обух у вуса.
— Та завіялися, певне, кудись… Ті ледацюги, бува, як полетять на гульки, то не догукаєшся!
От сів Михась на лаві та й чує, що в нього вже й очі злипаються.
— А бий тебе сила Божа! — каже сам до себе. — Гнідого ж я в оборі лишив!
— Одвів його Бузько до курінної стайні,— каже характерник. — Там братчики за нього подбають. Краще лягай спати, а то, бачу, геть уже очі посоловіли.
— А де?
— А хоч би й на печі!
Михась довго не барився: чоботи під лаву, а сам вивіркою на піч.
— А чорти, — питає,— часом не прилетять уночі?
— Та ні,— каже Обух. — Вони теж спати будуть.
Малий козак і заспокоївся. Ноги аж гули з утоми, то він згорнувся клубком, кулака під голову та й заснув, наче в яму запався.
VIНад ранком йому приснився дивний-дивний сон…
Він лежить на дні озера. Вода стоїть над ним, неначе шкло. Видно крізь неї небо, листя, що плаває на воді, й гілля молодої яблуні. Він лежить і не ворушиться. Чи живий, чи мертвий, — того він не знає. Аж раптом крізь товщу води угледів він, що над водою манячить якась постать. Придивився та й бачить, що на березі стоїть лялька, яку дав йому той лицар у Ксьондзовому лісі.
«Хто ти?» — питається в неї Михась.
А лялька й каже:
«Той, хто поведе тебе в дорогу».
«Відкіля ти взялася?» — питається в неї Михась.
А лялька й каже:
«Звідтіля, де стоїть чорна вода».
«Що тобі треба?» — питається в неї Михась.
А лялька й каже:
«Взяти твою душу».
«Куди ж ти мене поведеш?» — питається в неї Михась.
А лялька й каже:
«Побачиш…»
