У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна - Генрі Райдер Хаґґард

Ми з Гудом пішли і мовчки пообідали, прагнучи підкріпити себе добрим старим вином. Аж раптом з’явилася одна людина з нашої партії і розповіла нам історію, яка примусила, нас замислитися.

Після своєї сварки з Умслопогасом Альфонс пішов дуже роздратований. Очевидно, він подався прямо до Храму сонця і пройшов у парк або, точніше, в сад, що оточував зовнішню стіну храму. Поблукавши там, він хотів повернутися, але зустрів кавалькаду Зорайї, яка відчайдушно летіла північною дорогою. Коли вона помітила Альфонса, то зупинила кавалькаду і покликала його.

Він підійшов, його схопили, кинули в один з екіпажів і відвезли, хоча він відчайдушно кричав, як пояснив нам чоловік, який прийшов повідомити нам про це. Спочатку я не міг зрозуміти, навіщо потрібен Зорайї маленький француз. З її характером вона була в змозі дійти до того, щоб зігнати свою лють на нашому слузі. Врешті-решт, у мене з’явилася інша думка. Народ Цу-венді дуже поважав і любив нас трьох, по-перше, через те, що ми були перші іноземці, яких вони бачили, а по-друге, ми, на їхню думку, володіли надприродною мудрістю. Хоча гнів Зорайї проти “чужоземних вовків” цілком поділявся сановниками і жерцями, народ продовжував ставитися до нас дуже шанобливо. Неначе стародавні афіняни, народ Цу-венді жадав новизни, потім, красива зовнішність сера Генрі справила глибоке враження на расу, яка поклонялася красі. Краса цінується у всьому світі, але в країні Цу-венді її обожнюють. На ринкових площах ходили чутки, що в цій країні не було чоловіка, вродливішого за Куртіса, і не було жодної жінки, окрім Зорайї, яка могла б зрівнятися з Ні-лептою, і що Сонце послало Куртіса бути чоловіком королеви! Вочевидь, обурення проти нас було штучне, і Зорайя краще за всіх знала це. Мені спало на думку, що вона вирішила виставити іншу причину сварки із сестрою і знайшла досить серйозний мотив. Для цього їй необхідно було мати коло себе одного чужоземця, який був би такий переконаний у її правоті, що залишив би своїх товаришів і перейшов до її партії. Оскільки Гуд відвернувся від неї, вона скористалася нагодою і схопила Альфонса, який був такого ж, як і Гуд, невеликого зросту, з метою показати його народу і країні, як великого Бугвана.

Я переповів Гудові свою думку, і треба було бачити його обличчя! Він просто злякався.

— Як! — закричав він. — Ця нероба зображатиме мене! Я піду звідси! Моя репутація загине назавжди!

Я втішав його, як умів, оскільки цілком поділяв його побоювання.

Цю ніч ми провели на самоті і відчували тугу, немов повернулися з похорону давнього друга. Наступного ранку ми взялися за роботу. Посли, розіслані Нілептою всюди з її наказами, вже зробили свою справу, і безліч озброєних людей стікалася до міста.

Ми з Гудом лише мимохідь бачили Нілепту і Куртіса протягом подальших двох днів, але разом засідали на раді начальників військ і сановників, намічали план дій, призначали командирів і зробили чимало справ. Люди йшли до нас охоче, і цілий день дорога, що веде до Мілозиса, чорніла натовпами людей, що сходилися з усіх напрямків до королеви Нілепти.

Скоро ми зрозуміли, що маємо у розпорядженні сорок тисяч піхоти і тридцять тисяч кавалерії, вельми значну силу, якщо взяти до уваги короткий час, за який ми встигли зібрати її, і ту обставину, що половина регулярної армії пішла за Зорайєю.

Військо Зорайї, за донесеннями наших розвідників, було сильніше. Вона розташувалася в місті М’Арступа, й уся околиця зібралася під її прапори. Наста з’явився з півночі, привівши з собою двадцять п’ять тисяч горців. Інший вельможа, на ім’я Белюша, мешканець степового округу, привів дванадцять тисяч кавалерії. Очевидно було, що у розпорядженні Зорайї було не менше сотні тисяч війська.

Ми одержали звістку, що Зорайя планує виступити і йти на Мілозис, спустошивши країну. У нас виникло запитання: зустріти її в стінах міста, чи вийти з міста і дати їй битву? Гуд і я висловилися за битву поза містом. Якщо ми сидітимемо в місті і чекатимемо нападу, це може здатися страхом, боязкістю.

У таких випадках щонайменша дрібниця може змінити думку людей і спрямувати її в інший бік. Сер Генрі погодився з нами так само, як і Нілепта. Одразу ж принесли велику карту і розклали перед нами. За тридцять миль від М’Арступа, де розташувалася Зорайя, дорога йшла крутим пагорбом і, окреслена з одного боку лісом, була незручна для переходу війська. Нілепта серйозно подивилася на карту і поклала палець на позначений пагорб.

— Тут ти зустрінеш армію Зорайї! — сказала вона чоловікові, усміхаючись і довірливо дивлячись на нього. — Я знаю місцевість. Ти зустрінеш тут її військо і розсієш його за вітром, як буря розганяє пил!

Але Куртіс був серйозний і мовчав.