Лабіринт - Кейт Мосс

— А, звичайно ж, — Марі-Сесіль запалила цигарку, — у статті вказано ймення члена Noblesso Véritable.

— Оті сам міг сказати їм його ім’я.

— Оскільки Траверньєр жодним чином не пов’язаний з нашим домом, то я не бачу ніякої проблеми, — нарешті втомлено резюмувала Марі-Сесіль. — Ще щось?

— Я виконав усе, що ти мені наказала.

— І приготував усе до суботи?

— Так, — відповів їй син, — хоча, не маючи ні каблучки, ні Книги, я не знаю, чого ми так переймаємося.

Нарешті Марі-Сесіль посміхнулася.

— Ну, розумієш, нам ще потрібен Оті, попри твою очевидну недовіру до нього, — промовила вона спокійно. — Він заявляє, що якимось чудесним способом може повернути каблучку.

— Якого дідька ти мені не сказала про це раніше? — гнівно викрикнув Франсуа-Батист.

— Я кажу тобі це зараз, — відповіла Марі-Сесіль. — Він стверджує, що минулої ночі викрав її з готельного номеру англійки в Каркассоні.

Еліс відчула, як її шкіру обсипало холодом. Це неможливо!

— Гадаєш, він бреше?

— Не будь дурнем, Франсуа-Батист, — огризнулася матір, — він каже неправду, і це очевидно. Якби доктор Таннер узяла цю каблучку, то в Оті її пошуки не забрали б чотирьох днів. Окрім того, мої люди перевірили його квартиру та офіс.

— Тож...

Марі-Сесіль різко перервала сина.

— Якщо... якщо в Оті дійсно є каблучка — у чому я сумніваюся, — то він поцупив її у бабусі Бйо чи ще десь. Можливо, він сам забрав її з печери.

— Тоді навіщо перейматися?

Раптом їхню розмову перервав голосний телефонний дзвінок. Серце Еліс аж підскочило. Франсуа-Батист поглянув на матір.

— Відповідай, — промовила вона.

Хлопець узяв слухавку:

— Так?

Еліс ледве дихала, боячись себе виказати.

— Oui, je comprends. Attends[161], — Франсуа прикрив слухавку рукою, — це О’Доннел. Вона каже, що має Книгу.

— Запитай, чому її так довго не було на зв’язку.

Франсуа-Батист кивнув.

— Де ви були з понеділка? — він послухав відповідь. — Ще хтось знає, що вона у вас? — знову пауза. — Ok. A vingt-deux heures. Demain soir[162].

Нарешті він поклав слухавку.

— Ти певен, що це вона?

— Голос був її. Вона ж знає домовленість.

— Він, мабуть, підслуховував.

— Що ти маєш на увазі? — невпевнено відповів Франсуа-Батист. — Хто?

— Невже треба кричати про це вголос? Оті, звичайно ж.

— Я...

— Шелаг О’Доннел була відсутня кілька днів. Щойно я щасливо добулася до Шартра, О’Доннел з’явилася знову! Спочатку каблучка. Потім Книга.

Франсуа-Батист утратив над собою контроль.

— Але ж ти тільки нещодавно захищала його! — закричав він. — Звинувачуючи мене в тому, що я роблю висновки надто швидко. Якщо ти знала, що він грає проти нас, то чому не сказала, замість убирати мене дурнем? Ба більше, чому ти не зупинила його? Ти хоч колись сама цікавилася, навіщо йому так потрібні ці Книги? Що він збирається з ними робити? Продати їх на аукціоні тому, хто запропонує найвищу ціну?

— Я добре знаю, навіщо йому Книги, — холодно промовила Марі-Сесіль.

— Чому ти завжди так чиниш? Ти постійно принижуєш мене.

— Розмову закінчено, — перервала Франсуа матір, — ми від’їжджаємо завтра вранці. Ми приїдемо задовго до вашої зустрічі з О’Доннел, і я матиму час приготуватися. Церемонія почнеться опівночі, як і було заплановано.

— Ти хочеш, щоб з нею зустрівся я? — перепитав син, не вірячи власним вухам.

— Це ж очевидно, — відповіла вона. Вперше за довгий час