Піонери або Біля витоків Саскуеханни - Джеймс Фенімор Купер

Оскільки цей загін складався з самих добровольців і на чолі його стояла людина, що перші тридцять п'ять років свого життя провела у військових таборах та залогах, то він в в а ткався блискучим взірцем збройних сил країни, своєю поставою та військовим умінням, за глибоким переконанням тверезо мислячих темплтонців, не поступався перед будь-яким іншим військом у світі, а за фізичними даними то й узагалі не мав собі рівних! Це твердження заперечували тільки три голоси й одна думка. Думка належала Мармедюкові, який, однак, не вважав за потрібне доводити її до відома широкого загалу. А з голосів один, до того ж досить гучний, належав дружині самого капітана: вона часто дорікала чоловікові, що той докотився до командування таким строкатим набродом після почесної посади сержанта доблесної віргінської кавалерії в останній війні.

Другим скептиком був Бенджамін Помпа. Щоразу, коли йому траплялося бачити, як парадує загін, управитель зауважував поблажливим тоном уродженця острова наших предків, що опускається до похвали американським блудним синам:

— Може, вони й здатні зарядити рушницю та вистрелити, але щодо маневрування кораблем, то капрал з «Боадіцеї» зі своєю командою міг би оточити їх і взяти в полон за пів-вахти!

Оскільки ніхто не міг спростувати цього твердження, то моряки з «Боадіцеї» дістали в Темплтоні належну частку визнання.

Третім невірою був мосьє Лекуа, який нишком зауважив шерифові, мовляв, його військо — найкраще з тих, що йому доводилося бачити, і поступається хіба мушкетерам «доброго короля Людовіка».

А що місіс Голлістер клопоталася хатніми справами, Бенджаміна не було, а мосьє Лекуа був надто щасливий, щоб прискіпуватися до будь-кого, то загін уник критики та образливих порівнянь у той вікопомний день, коли йому особливо потрібна була впевненість у своїх силах. Мармедюк, як переказували, знов був зачинився в кабінеті з Ван дер Сколом, — отже, ніщо не стояло на заваді військовим операціям.

Точно о другій годині загін узяв рушниці на плече — всі я$с один, починаючи від правофлангового, поруч із яким стояв капітан Голлістер, до останнього в шерензі солдата.

Коли всі мушкети застигли там, де їм належало бути, пролунала команда:

— Ліве плече вперед, кроком руш!

Не можна сказати, що маневр цей виконано із звичайною Швидкістю, — адже цих новачків у військовій справі чекала скора зустріч із ворогом, — але коли музики заграли натхненної мелодії «Янкі Дудла», а Річард і Дулітл першими відважно рушили по вулиці, капітан Голлістер повів за ними загін. Ветеран ішов, задерши голову під кутом у сорок п'ять градусів; на маківці стирчав маленький трикутний капелюх; свій велетенський драгунський палаш він ніс напоготів, а довгі сталеві піхви тяглися за ним по п'ятах і торохтіли вельми войовниче. Чимало зусиль доклав він, щоб примусити всі взводи (а їх було шість) іти рівно; але коли вони наблизилися до моста, загін марширував досить пристойним строєм. Так вони почали підйом на вершину; диспозиція сил залишалася така сама, ото тільки шериф і мировий суддя, які скаржилися на задишку, поступово сповільнювали ходу, аж поки опинилися в хвості колони. Навряд чи доцільно наводити тут всі маневри загону. Ми скажемо лише, що було послано розвідку, і коли Бона повернулася, то доповіла, що втікачі не тільки не відступили, як на те всі сподівались, але, очевидно, довідавшись про небезпеку, укріплюють свої позиції, готують відчайдушний опір. Повідомлення це викликало суттєві зміни не лише в планах командирів, але й у настрої солдатів — вони обмінювалися багатозначними поглядами, а Річард і Гайрам відійшли вбік на військову нараду.

За цих обставин на дорозі з'явився Біллі Кербі з сокирою під пахвою, випередивши своїх волів так само, як капітан Голлістер випередив свою армію, коли піднімалися на гору. Лісоруб вельми здивувався, побачивши озброєний загін, а шериф зрадів такому могутньому підкріпленню й зажадав, щоб Кербі допоміг їм сповнити закон. Біллі надто поважав Джонса, щоб відмовитися, і врешті-решт вирішили, що лісоруб візьме на себе обов'язки парламентера й запропонує ворожому гарнізонові здатися, перш ніж загін удасться до рішучих дій.

Військо розділилося — половина на чолі з капітаном вирушила через вершину Гори Видива, щоб вийти до печери з лівого флангу, а решта під командуванням його помічника повинна була атакувати ворога справа. Джонс і доктор Тодд — бо й лікар брав участь у поході — вийшли на прискалок якраз над печерою: вони могли бачити супротивника, лишаючись непомітними для нього. А Гайрам вирішив, що не варто підходити так близько до обложених, і тому, пішовши спочатку за Кербі, незабаром зупинився і сховався за деревом на безпечній відстані від укріплення. Більшість вояків виявила дуже високу точність окоміру — кожен зайняв таку позицію, щоб між ним і ворогом був який-небудь предмет; таким чином, лише двоє обложників, а саме капітан Голлістер і лісоруб, ішли в обложених на видноті. Ветеран відважно зупинився попереду свого війська в рішучій позі, несхитно тримаючи палаш в тому самому положенні й не зводячи очей з супротивника, а могутня постать Біллі Кербі височіла поруч — лісоруб, склавши руки, з сокирою під пахвою, стояв із незворушним спокоєм, точнісінько як його воли, коли відпочивають стоячи.

Доти супротивні сторони не обмінялися жодним словом. Обложені спорудили перед печерою напівкруглий бастіон з обвуглених стовбурів і гілок, а за ним на правому й лівому флангах видніли постаті Натті й Бенджаміна; якщо взяти до уваги ще й крутий і ковзкий схил гори, іо штурм цього укріплення був завданням нелегким і небезпечним. Кербі отримав наказ наблизитися до ворога для переговорів і почав підійматися схилом з таким безтурботним виглядом, ніби йшов у своїх повсякденних справах. Коли він опинився на відстані ста кроків від укріплення, над колодами з'явилася довга рушниця Натті й пролунав його гучний голос:

— Іди звідси, Біллі Кербі, йди собі з богом! Я не зичу тобі лиха, та коли хто-небудь підійде на крок ближче, проллється кров. Хай простить бог того, хто перший на це наважиться, але так воно буде.

— Годі вже, старий, — почав Біллі добродушно, — не бурчи, ось ліпше послухай, що я тобі скажу. Мені-то воно байдуже, тільки я хочу, щоб усе було по справедливості. Мене не обходить, хто з вас кого подолає, але он там за молодим буком сховався містер Дулітл, — він передає тобі, що ти повинен скоритися законові, оце й усе.

— Я бачу того негідника! Я бачу краєчок його одягу! — гнівно вигукнув Натті. — Хай-но тільки спробує висунутися, і я вліплю в нього кулю! Йди,