Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард
— Я впевнена, що ваша мандрівка буде приємна, — зауважила Маргарет, не знаючи, що сказати.
— Я теж сподіваюся на це, сеньйоро, бо я прийшов сюди просити вас здійснити її зі мною. Вислухайте мене, перш ніж відмовляти мені. Сьогодні я бачив вашого батька і просив у нього вашої руки. Він не дав мені ніякої відповіді, не сказав ні “так”, ні “ні”. Він заявив, що ви самі вирішите свою долю і що я повинен почути рішення з ваших уст.
— Мій батько сказав так? — перервала його здивована Маргарет, але потім їй спало на думку, що Кастелл, очевидно, мав якусь причину для такої відповіді, й вона швидко додала: — Ну що ж, моя відповідь буде проста й коротка. Я вдячна вам, сеньйоре, але я залишаюся в Англії.
— Задля вас я ладний залишитися тут, хоча, правду кажучи, вважаю цю країну холодною і варварською.
— Якщо ви залишитеся тут, сеньйоре д’Агвілар, то в Іспанію поїду я. Прошу вас, пропустіть мене!
— Тільки після того, як ви вислухаєте все. Я впевнений, тоді ви будете милостивіші. Зрозумійте, я посідаю дуже високе становище в себе на батьківщині. Це тут я Вважаю за краще жити інкогніто, під скромним ім’ям сеньйора д’Агвілара. Я маркіз Морелла, племінник короля Фердинанда. Я багатий і знатний. Якщо ви не вірите мені, я можу вам довести.
— У мене немає підстав не вірити вам, — холодно відповіла Маргарет. — Усе це, можливо, й правда, але який це має стосунок до мене?
— А такий, що я, в чиїх венах нуртує королівська кров, прошу дочку купця стати моєю дружиною.
— Дякую вам, але мене цілком влаштовує мій скромний жереб.
— Вам байдуже, що я кохаю вас усім серцем? Виходьте за мене заміж, і я возвеличу вас, може, навіть до трону. Маргарет мить подумала, потім промовила:
— Ви пропонуєте великого хабаря, та як ви це зробите? Хіба дівчат не обманюють підробленими коштовностями?
— А як це робилося раніше? Далеко не всі люблять Фердинанда. В мене є багато друзів, які пам’ятають, що мій батько був старшим сином, та його отруїли. А моя мати була мавританською принцесою. І коли я, живучи серед маврів як посол іспанського престолу, з’єднаю свій меч з їхніми мечами… Є й інші шляхи. Однак я кажу про речі, про які ніколи не промовляли мої вуста. Якщо вони коли-небудь стануть відомі, це коштуватиме мені життя — нехай це буде доказом того, наскільки я довіряю вам.
— Дякую вам, сеньйоре, за вашу довіру, але мені здається, що ця корона зберігається так високо, що шлях до неї досить небезпечний. Я вважаю за краще залишатися внизу, в безпеці.
— Ви відмовляєтесь од слави, — схвильовано перервав її д’Агвілар, — можливо, вас зворушить любов. Перед вами будуть схилятися. Вас так довкола обожнюватимуть, як жодну жінку в світі. Клянусь вам, у ваших очах є іскра, яка запалила в моєму серці вогонь, він палає день і ніч і ніколи не згасне. Ваш голос для мене найсолодша музика, ваше волосся полонило мене сильніше, ніж кайдани — в’язня; коли ви йдете, мені здається, що богиня краси Венера спустилася на землю. Ваш розум так само ясний та благородний, як і ваша краса, і з його допомогою я досягну всього на землі й завоюю місце на небі. Я кохаю вас, моя пані, моя прекрасна Маргарет, Через вас усі жінки на світі втратили для мене будь-яку принадність. Дивіться, як сильно я вас кохаю, якщо я, один із перших грандів Іспанії, схиляюся перед вашою красою. — По цих словах д’Агвілар упав перед нею на коліна й, схопивши поділ її сукні, притиснув до своїх губ.
Маргарет дивилася на нього, і гнів, який спалахнув було в її душі, танув; разом з ним минуло почуття страху. Цей чоловік був щирий, у цьому вона могла не сумніватися. Рука, що тримала поділ сукні, тремтіла, обличчя було бліде, а в чорних очах бриніли сльози. Чому ж боятися цього чоловіка, який був її рабом?
— Сеньйоре, — м’яко мовила вона, — встаньте, прошу вас. Не витрачайте на мене своє кохання, я не заслуговую його і не достойна вас. Я не можу відповісти на нього. Сеньйоре, я вже заручена. Забудьте мене й знайдіть іншу жінку, достойну вашого кохання.
— Заручена! — вигукнув д’Агвілар. — Я знаю про це. Ні, я нічого не хочу про нього сказати поганого. Ганьбити того, кому більше пощастило, непристойно. Але яке має значення те, що ви заручені? Що означало б для мене, якби навіть були заміжні? Я все одно домагався б вас, для мене немає іншого шляху. Ви кажете, що ви нижча за мене. Ви вища за мене, як зоря, і вас так само важко досягнути. Шукати інше кохання? Запевняю вас, що я завоював чимало жінок — адже не всі такі неприступні, як ви, — і тепер я ненавиджу їх. Я прагну вашого кохання і домагатимуся вас до останнього дня мого життя. Я завоюю вас або загину. Втім, ні, я не помру, поки ви не будете моєю. Не лякайтесь, я не вбиватиму вашого коханого інакше як у чесному бою. Я не примушуватиму вас стати моєю дружиною, навіть коли б я мав таку можливість, але я ще почую з ваших уст, як ви проситимете мене бути вашим чоловіком. Я клянусь у цьому Ісусом! Я клянусь, що тільки цьому присвячу все своє життя! І якщо станеться, що ви помрете раніше за мене, я піду за вами до самих воріт раю і знайду вас там.
Страх знову стиснув серце Маргарет. Кохання цієї людини було страшне, як і величне. Пітер ніколи не казав їй таких слів.
— Сеньйоре, — мовила вона з деякою провиною в голосі, мертві є поганими нареченими. Облиште ці хворі фантазії, їх породжує ваша гаряча кров.
— Але це і ваша кров — ви наполовину єврейка, і ви мусите розуміти
