Віннету І - Карл Фрідріх Май

— Чорт забирай! — кілька разів крикнув Інчу Чуна і підштовхнув мене ногою у спину.

Я тільки й чекав на це: «злякано» крикнувши, я буцім безпомічно витягнув руки догори і булькнув у воду. Але вже наступної миті вистава скінчилась.

Я торкнувся ногами дна, відштовхнувся від нього і поплив під водою до протилежного берега. Відразу ж я почув за спиною шурхіт. Це Інчу Чуна стрибнув услід за мною. Як я дізнався згодом, він спершу хотів дати мені час доплисти до протилежного берега і вже наприкінці влучити у мене томагавком. Але довідавшись про мою нібито несміливість, відмовився від цієї ідеї і відразу ж стрибнув за мною, щоби вбити мене, коли я випірну. З таким боягузом треба було покінчити якнайшвидше.

Незабаром я вже доплив до місця, де річка підмила берег, і випірнув: над водою з’явилася лише голова. З берега мене не могли побачити, зате міг зауважити вождь, який був у воді. Та, на моє щастя, він саме в цю мить повернув голову назад. Тож я швидко набрав повітря і знову пірнув, аби плисти далі. Потім я доплив до купи хмизу, нанесеного річкою на берег, випірнув під ним і знову набрав у легені повітря. Тут я сховався так надійно, що міг дозволити собі трохи потримати голову над водою. Я побачив, як вождь лежить на воді, ніби той хижак, готовий у будь-яку мить кинутися на свою здобич. Тепер переді мною був останній, але й найдовший відрізок шляху, аж до початку лісу, де понад берегом і аж до води тягнулися зарослі. Туди я також дістався без перешкод і під прикриттям чагарників виліз на берег.

Тепер мені потрібно було добратися до повороту річки, щоби за ним доплисти до протилежного берега. І з цим я впорався якнайшвидше, бо дійшов туди пішки. Але перед тим я обережно визирнув з кущів і подивився на тих, кого обдурив. Вони стояли на березі, кричали й махали руками, а вождь усе ще чекав на мене і плавав, хоча я точно не міг би так довго залишатися під водою живим. Цікаво, чи згадав тепер Сем Гоукенс мої слова: «Якщо я втону, то ми врятовані?».

Після цього я чимдуж побіг до лісу, проминув поворот річки Пекос, знову стрибнув у воду і спокійно доплив до протилежного берега. Це мені вдалося тільки завдяки моїй виставі, бо індіанці вважали мене поганим плавцем, людиною, яка боїться води. Як я вже казав, це були примітивні хитрощі, якими вони дали обдурити себе, бо все те, щó вони знали досі про мене, аж ніяк не давало їм підстав вважати мене боягузом.

На протилежному березі я знову попрямував лісом до піщаної коси. Там із-за кущів я задоволено поспостерігав за тим, як індіанці стрибали у воду і шукали тіло «потонулого». Тепер я міг спокійно підійти до кедра і виграти двобій. Але я не хотів завдячувати перемогою самим лише хитрощам. Мені також хотілося провчити Інчу Чуну і змусити його відчувати вдячність до мене. Але цього разу вже зробити це не потай, а в усіх на очах.

Він усе ще плавав, шукаючи мене. Йому не спало на думку подивитися на протилежний берег. Тож я знову підійшов до води, ліг на спину — так, що із води визирало тільки обличчя, — і проплив трохи назад. Мене ніхто не помітив. А коли я дістався до людей у воді, то знову випірнув і голосно закричав:

— Семе Гоукенсе! Семе Гоукенсе! Ми виграли, виграли!

Виглядало так, наче я опинився на мілині. Червоношкірі почули мене, повернули голови у мій бік і закричали так голосно, ніби тисяча чортів змагалися, хто вміє голосніше. Той, хто почув таке хоча б раз у житті, ніколи цього не забуде. Коли ж Інчу Чуна побачив мене, то миттю кинувся наздогін. Мені не слід було підпускати його надто близько, тому я теж кинувся плисти до протилежного берега. Там я вибрався з води і зупинився.

— Тікайте, сер! — кричав мені Сем Гоукенс. — Біжіть до кедра!

Тепер ніхто не міг мені у цьому завадити: Інчу Чуна — також ні. Але я мав свої плани і не зрушився зі свого місця навіть тоді, коли він опинився на відстані сорока кроків від мене. Лише тоді я побіг до дерева.

Якби я теж був у воді, то він зміг би кинути у мене томагавк, але тепер я був переконаний, що він візьметься за зброю не раніше, ніж також опиниться на березі.

До дерева від річки треба було пробігти близько трьохсот кроків. Подолавши десь половину цієї відстані, я знову зупинився і озирнувся. Вождь саме виліз із води. Він таки втрапив до розставленої мною пастки і вже не міг мене наздогнати, щонайбільше — це кинути в мене томагавком. Тож він витягнув зброю із-за пояса і помчав уперед. Я далі стояв на місці. А коли він підбіг на небезпечну відстань, то я лише тоді кинувся тікати, але це була омана. Я подумав собі так: поки я стою, він не кидатиме томагавка, бо я його побачу і ухилюся, а поки він матиме зброю при собі, то все ще зможе наздогнати мене і вбити. Кидати у мене томагавком він буде лише тоді, коли я тікатиму і повернуся до нього спиною, тоді я не побачу його кидка і не зможу ухилитися. Тому я лише удавав, що тікаю, а сам зробив двадцять кроків і різко зупинився, щоб озирнутися.

Саме так! Аби краще поцілити, він зупинився і замахнувся томагавком. У момент, коли я подивився на нього, він саме кинув його у мене. Я відскочив на два-три кроки убік, і томагавк просвистів повз мене, ввігнавшись у пісок.