Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
… Кроки старого лунко прочовгали у під’їзді. По-молодецьки, зовсім як не на його роки, Гренд квапився до свого помешкання. А хто б бачив, як дивак Доулд майже підтюпцем піднімається сходами, знизав би, не розуміючи, плечима, і списав те все на нетравлення старечого шлунка.
Зайшовши до кімнати, не знімаючи мокрого плаща, Доулд кинувся до телефону. Од упевненості в собі, що сам врешті-решт прийняв рішення, зробилося тепло. Вени тепер розносили по тілу нагріту рідину, котра від кожного слова мало не закипала.
— Квиток до Варшави, на ранковий рейс, — кидав у слухавку. — А на другий день замовте квиток з Варшави до Джакарти. Що? Рейс Варшава-Мельбурн з посадкою у Джакарті? Гаразд, мене це влаштовує.
Очікуючи, доки йому зателефонують з агенції і підтвердять замовлення, Доулд дозволив собі розслабитися. Бехнув благеньке тільце у добре, обшарпаний фотель, розкарячив худі цвяхи ніг, по яких ще стікала вода, утворюючи на підлозі брудні калюжки, і відчув, як під ширінкою щось озвалося коротко, гостро, але так приємно. Один лише поштовх і за ним Доулд стрепенувся, з підскоком вистрибнув з фотеля, витяг з буфета пляшку. Сьорбнув з липкої склянки і знову, копіюючи зайця, дрібно захихикав:
— Був Доулд та увесь вийшов! Під три чорти вас усіх… Від-че-піть-ся!
Старий підморгнув сам до себе і знову видудлив добрячу порцію дешевого пійла. Потім вмостився біля телефону. Сидів, як стратег, покликаний до бою.
Згодом у слухавці мелодійний голос інформував:
— Ваш рейс до Варшави завтра о сьомій тридцять. Квиток на ваше прізвище буде у чергового адміністратора.
— Дякую, — помпезно відповів Доулд.
— Щасливого польоту! — проворкувало у слухавці так збуджуюче, що Доулд відчув, як за змійкою штанів знову здригнулося…
— … хі-хі-хі — загиготів од задоволення.
І не такий уже він безнадійно хворий, як намагався удавати. Просто, кортіло більше отримати від державних добропорядних законотворчих вбивць, з якими сварився-пересварився.
— Вигадали ж таке — евтаназія! Це не вам руки розв’язали, а мені… хі-хі-хі…
Доулд покрутив браслет на руці. Вишкірена пащека лева, здавалося, милостиво блимнула до нього.
— А тобі, сатано, на, на, на! — тицяв дулі у порожнечу кімнати, у темному куті якої мав би стояти його найлютіший ворог ХТОСЬ.
Через декілька днів він з’явиться в Тусуклаїнгу біля дверей «Бойд банку». Якихось півгодини на залагодження усіляких формальностей — і ось він, пан над панами, вітайте!
5
Газета лежала на столі Джо Ероута уже більше місяця. Час від часу прибиральниця ховала її на нижню полицю ближче до смітника, впевнена в тому, що бос, нарешті, позбудеться її і пожбурить геть. Однак Ероут був впертим, як ніколи. Газета знову і знову з’являлася на столі і жахала страшними фотографіями. На всю першу сторінку сорок восьмим кеглем йшов заголовок
РИТУАЛЬНЕ САМОГУБСТВО ЧИ ЖАХЛИВИЙ ЗЛОЧИН?
Жінка читала цей репортаж, слідкувала по телевізору за ходом розслідування страшної трагедії, що сталася у такій мирній і безпечній Швейцарії.
— Справжнісіньке жахіття, прости, Господи! — ще раз повторила прибиральниця. Зітхнула {що коїться на цьому світі!) і, розуміючи, що газета добре напхана ще й бізнесовими статтями, котрі вкрай потрібні босу, бо інакше він би не тримав стару газету біля себе, вкотре переклала її на нижню полицю.
Однак зранку Джо Ероут знову потягся за газетою. Вдивлявся у знімки, вкотре перечитував повільно текст, намагаючись уловити, винюхати поміж рядків усе до дрібниць і зробити нові висновки, котрі щодня переконували старого у найважливіших і найвагоміших для нього здогадках, збираних по макових зернинах впродовж стількох років.
Кривава трагедія сталася вчора у невеличкому гірському селі поблизу Женеви. Першими про неї довідалися пожежники з містечка Рібург, куди поступив сигнал, що і сповістив про пожежу на фермі. Тоді ще ніхто не передбачав, що ця пожежа приверне увагу громадськості та слідчих органів. Понад три години пожежники вели боротьбу з вогнем. Після того, як його вдалося погасити, у вцілілій частині будинку знайдено тіло господаря ферми з пластиковим мішечком на голові, шия котрого була пробита кулею. Поліція, яка негайно приїхала на місце трагедії, розпочала ретельне обстеження ферми, внаслідок чого було відкрито потайний хід до гаража, що містився під будинком ферми, а звідтам до великої кімнати, що служила місцем зустрічі членів культу «Ордена Сонячного Храму». На підлозі лежали трупи ще двох чоловіків, жінки та десятирічного підлітка. Всі вони, крім хлопця, мали на собі червоні ритуальні пояси. Усі вбиті пострілами в голову або шию, у всіх, крім хлопця, на голові — пластикові мішечки, а руки зв'язані за спиною. В центрі кімнати на стіні висіла картина, на якій зображено Іcyca Христа з червоною трояндою над головою. До того ж, подібна пожежа мала місце місяць тому неподалік канадського міста Монреаль.
У цьому місці Джо Ероут завжди робив паузу. До колотнечі у Канаді він не має жодного відношення. А от те, що його наказ прибрати непотрібних свідків у Швейцарії виконано так майстерно, імітуючи ритуальне самогубство, робило честь виконавцю — старині Доулду.
Як там твій індонезійський сувенір, га, старий?..
Але хлопця у тому спектаклі не повинно було бути. Фе, це ж не джунглі Індонезії. А втім…
— Усе повертається на круги своя, — згорнув газету Ероут, потираючи груди, за якими кожного разу, як очі наштрикувалися на фото замордованого підлітка, починало калататися серце, збиваючи з розміреного ритму. — Коло повинно замкнутись…
Імітація
