Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Не для мого, а для людського ока,
Мені ж дивиться — просто сміхота.
Всі мечуться, як в пеклі грішні душі,
І плавають кумедно так на суші,
Бо думають, що тонуть у воді,
Що їм уже залляло рот і вуші…
Усі в страшному сум'ятті.
Ворони вернулись.
Володарю ви добре послужили,
Та спробуйте тепер і власні сили.
Летіть у таємничі кузні,
Де карли трудяться союзні,
Метал і камінь куючи;
Нехай скують огонь пекучий,
Яркий, блискучий і тріскучий
Ті чарівничі ковачі.
Хоча могучі блискавиці
Й падучі зорі-зоряниці
У літню ніч не дивина,
Та блискавки поміж кущами,
Зірки шипучі під ногами —
То буде ява чарівна.
Добийтеся того відразу,
Уживши просьби чи наказу.
Ворони летять. Усе робиться, як велено.
М е ф і с т о ф е л ь
Окрила тьма ряди ворожі,
Ідуть немов на бездорожжі.
То тут, то там, в'юнкі, сліпучі,
Мигочуть вогники летючі.
Та до таких жахливих штук
Потрібний ще несвітський гук.
Ф а у с т
Ті лати, що німіли в склепній тиші,
На вільнім вітрі стали здоровіші;
Забрязкали, завили, загули,
Різноголосий шарварок звели.
М е ф і с т о ф е л ь
Тепер не буде їм утаву;
Зчепились за лицарську славу,
Як у блаженну давнину.
І рук і ніг блискочуть шини,
Неначе ґвельфи й ґібеліни
Продовжують свою війну.
В них ворожда спадкова, вічна,
Непримиренна й невідклична —
Зчинили бійку знов страшну.
В чортівських гульбищах до речі
Оті партійні ворожнечі
Та одчайдушная гризня;
І тут той дух ляка панічно,
Регоче дико, сатанічно,
Долину жахом ісповня.
В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.
У ШАТРІ САМОЗВАНЦЯ
Трон, пишна обстановка. Х а п а й, П і д б и р а й к а.
П і д б и р а й к а
Сюди ми першими прийшли.
Х а п а й
Летіли швидше, ніж орли.
П і д б и р а й к а
Які багатства тут лежать!
З чого почать і чим кінчать?
Х а п а й
Немає ліку тут скарбам.
Що потягнуть, не знаю й сам.
П і д б и р а й к а
Ті килими собі візьмім,
Незручно спати на твердім.
Х а п а й
Ота крицева булава
Мене до себе порива.
П і д б и р а й к а
Он позлотистий кармазин,
Мені давно вже снився він.
Х а п а й
(бере зброю)
Ця штука виручить завжди:
Махнув, убив і далі йди.
А ти вже силу нагребла,
Та все якогось барахла.
Покинь одежу й килими,
Цю скриньку краще підніми!
Одне лиш злото щире там
На плату найманим полкам.
П і д б и р а й к а
Такої вбивчої ваги
Не підійму, нема снаги.
Х а п а й
Ось нахилися на хвилину,
То я піддам тобі на спину.
П і д б и р а й к а
Ой, ой! Зніми його скоріш!
Важкий тягар ламає криж.
Скринька падає і розчиняється.
Х а п а й
Ото добро! Ото скарби!
Ну ж налітай, хапай, греби!
П і д б и р а й к а
(присідає навпочіпки)
Якби хоч пелену набрать,
То буде на що погулять.
Х а п а й
Ну годі! Йди, бо час мина.
(Вона встає).
Гай-гай! Дірява пелена…
Іще розгубиш на путі
Усі монети золоті.
Г а й д у к и
Чого залізли ви в шатро?
Це імператорське добро!
Х а п а й
Ми в битві важили життям,
Трофеїв часть належить нам.
Споконвіків ведеться так —
Бере із ворога вояк.
Г а й д у к и
А в нас такий звичай невлад,
Не мусить грабити солдат.
Узявся цісарю служить,
То честю треба дорожить.
Х а п а й
Та чесність вашу знаю я;
Їй контрибуція ім'я.
Того ж ви поля ягоди,
І в вас пароль: давай сюди!
(До Підбирайки).
Тікай, не кидай, що взяла,
Нам зіпсували тут діла.
(Ідуть геть).
П е р ш и й г а й д у к
Чи ба, нахаба, ще й повча!
Чом ти не дав йому ляща?
Д р у г и й
Мені мов силу одняло,
У них непевне щось було.
Т р е т і й
Мені аж світ в очах затьмивсь,
То я гаразд не роздививсь.
Ч е т в е р т и й
Скажу без зайвих балачок —
Гарячий випав нам деньок!
У моторошній духоті,
В несосвітеннім сум'ятті
Вперед ми рвались без ваги,
І никли всюди вороги;
Імлою очі повило,
В ушах дзвеніло і гуло…
Хоч ми в
