Збірка творів - Вільям Шекспір
Або не навертайсь мені на очі!
ЛЮЧЕТТА
Любовні послуги слід цінувати.
ДЖУЛІЯ
Ти йдеш?
ЛЮЧЕТТА
Щоб ви могли поміркувати.
(Виходить)
А все ж листа я прочитать хотіла б.
Та завертать її — не випадає;
Не можна ж те чинить, за що сама я
На неї гримала. Дурна вона!
Я ж — дівчина, вона те добре знає,
Й не змусила мене розкрить листа!
Дівчата кажуть «ні», бо так годиться.
Але за «ні» ховають завжди «так».
Знай: легковажне це дурне кохання!
Воно, мов зла дитина, дряпа мамку
Й покірливо, відразу ж після того,
Цілує різку! Я Лючетту гнала,
А так хотіла, щоб вона не йшла!
Я гнівно брови супила в той час,
Як з радощів сміялось серце в грудях!
Собі на кару я верну Лючетту
І попрошу пробачення. Лючетто!
Входить Лючетта.
ЛЮЧЕТТА
Чого бажаєте?
ДЖУЛІЯ
Коли обід?
ЛЮЧЕТТА
Хотіла б я, щоб був уже готовий;
Погамували б ви тоді свій гнів
Потравами й служниці не картали б!
ДЖУЛІЯ
А що ти підняла так обережно?
ЛЮЧЕТТА
Нічого.
ДЖУЛІЯ
А чого ж ти нахилилась?
ЛЮЧЕТТА
Щоб папірця підняти, що впустила.
ДЖУЛІЯ
І папірець отой — нічого?
ЛЮЧЕТТА
Так,
Нічого, що стосується мене.
ДЖУЛІЯ
То хай собі лежить він для тієї,
Кого стосується.
ЛЮЧЕТТА
Моя синьйоро,
Цей папірець зворушить душу тій,
Хто слів правдивих не тлумачить хибно.
Тобі коханий вірші присвятив?
Щоб я могла їх заспівать, синьйоро,
Ви маєте покласти їх на ноти, —
У цьому ви майстерниця.
ДЖУЛІЯ
Не варті
Моїх зусиль такі безглузді речі.
Ти спробуй заспівать їх на мотив:
«Любові ясне світло».
ЛЮЧЕТТА
Ні, синьйоро,
Цей вірш важкий, а той мотив — легенький.
ДЖУЛІЯ
То що ж він — гирі прив’язав до рим?
ЛЮЧЕТТА
Ви заспівали б — вийшло б мелодійніш.
ДЖУЛІЯ
Чому ж не ти?
ЛЮЧЕТТА
Для мене тон високий.
ДЖУЛІЯ
А дай-но пісню.
(Бере лист)
Що це тут, голубко?
ЛЮЧЕТТА
Цього тримайтесь тону, й до кінця
Ви пісню проспіваєте; хоча
Цей тон мені не до вподоби.
ДЖУЛІЯ
Ні?
ЛЮЧЕТТА
Атож, синьйоро: він занадто гострий.
ДЖУЛІЯ
А ти, голубко, надто язиката.
ЛЮЧЕТТА
Тепер він надто знизивсь. Там нема
Гармонії, де голос одинокий;
Ви мали б голосом підтримать тенор.
ДЖУЛІЯ
Ти глушиш все своїм безладним басом.
ЛЮЧЕТТА
Адже ж я за Протея вам співаю.
ДЖУЛІЯ
Вже досить! Кинь базікати! Набридло!
Кохання, надпориви, присягання.
Все це я рознесу на клапті!
(Рве листа)
Йди!
А папірці нехай лежать; ти радо
Їх підібрала б, щоб мене розсердить.
ЛЮЧЕТТА
Ач прикидається! А як хотіла б
Ще раз розсердитись за лист новий!
(Виходить)
ДЖУЛІЯ
Коли б же я розсердилась за цей!
О руки осоружні! Розірвали
Слова кохання ви! Злостиві оси!
Ви живитеся медом найсолодшим
І жалами вбиваєте тих бджіл,
Які його дають! Тож на покуту
Я ніжно поцілую кожен клаптик.
«Ласкава Джуліє» — він пише тут;
Лиха ти, Джуліє! — Щоб покарати
Твою невдячність, кину на каміння
Твоє ім’я й ногами розтопчу я
Твою зарозумілість! Глянь, а тут:
«Коханням ранений Протей». О, бідне,
Поранене ім’я! Віднині ложем
Мої для тебе будуть груди доти,
Аж поки в тебе рани не зціляться;
Я вилікую їх моїм цілунком.
Ось ще «Протей»! Ізнову. Двічі, трйчі.
О добрий вітре, заспокойсь, не вій,
Не розвівай шматочків, доки я
До одної всіх літер не зберу.
Крім власного мого імення! Хай
Підхопить лютий буревій його
Й на скелю найстрімкішу віднесе,
І звідти скине у бурхливе море!
Поглянь: у цім рядку його ім’я
Стоїть аж двічі, ось: «Протей нещасний»,
«Палкий Протей» — ось: «Джулії чарівній
Я відірву це. Ні! Таж любо як
Він спарував обидва наші ймення!
Я їх складу одне на одне. Ну ж бо!
Цілуйтесь, пригортайтеся, сваріться,
Робіть, що хочете.
Входить Лючетта.
ЛЮЧЕТТА
Прошу, синьйоро,
Обід вже на столі, і жде вас батько.
ДЖУЛІЯ
Гаразд, ходім.
ЛЮЧЕТТА
Як?! Та невже ж ці клапті
Покинете ви тут?
ДЖУЛІЯ
Як їх цінуєш,
То підбери.
ЛЮЧЕТТА
Ви ж гримали на мене,
Як я їх підбирала… А проте
Я їх візьму, бува, щоб не замерзли.
ДЖУЛІЯ
Вони тобі до серця, бачу я!
ЛЮЧЕТТА
Що бачите, те й кажете, синьйоро.
Та я й сама все бачу, не сліпа!
ДЖУЛІЯ
Ходім, ходім! Будь ласка, вже ходімо!
Виходять.
Сцена 3
Там само Кімната в господі Антоніо. Входять Антоніо й Пантіно.
АНТОНІО
Скажіть, Пантіно, чим таким поважним
Мій брат затримав вас у галереї?
ПАНТІНО
Про сина вашого, Протея, йшлося.
АНТОНІО
І що ж він вам сказав?
ПАНТІНО
Він дивувався,
Що ваша милість дозволяють сину
Удома марнувати юні роки,
В той час як люди й не такі вельможні
Синів своїх у мандри посилають:
Тих — на війну, щоб поспитать фортуни;
Тих — відкривать далекі острови;
Тих — у найкращі університети.
Він мовив, що на кожнім з тих шляхів
Протей ваш міг би широко ступати,
Й наказував мені порадить вам
Його без діла вдома не тримати,
Бо ж як постаріє, то пожалкує,
Що замолоду світу він не бачив.
АНТОНІО
На мене зовсім натискать не треба;
Я думаю про це вже цілий місяць
І знаю й сам, що син марнує час,
Що з нього путнього не вийде мужа,
Якщо його не виховає світ.
Лише в труді ми здобуваєм досвід,
А час удосконалює його.
Порадь мені, куди послати сина?
ПАНТІНО
Гадаю, вашій милості відомо,
Що юний Валентин, його товариш,
Перебуває зараз при дворі
У герцога.
АНТОНІО
Я знаю.
ПАНТІНО
Ваша милість,
Пошліть і вашого туди ж; він там
Навчиться різних звичаїв лицарських,
Добірних висловів та етикету,
З вельможами спізнається — й побачить.
Яким повинен буть юнак шляхетний.
АНТОНІО
Мені твоя порада до вподоби;
Міркуєш слушно ти; і щоб побачив,
Як це мені до серця припада,
Я виконаю все і при нагоді
До герцога пошлю його негайно.
ПАНТІНО
Туди рушає завтра дон Альфонсо,
А з ним ще кілька юнаків значних,
Щоб герцогу засвідчити пошану
І запропонувать свої послуги.
АНТОНІО
Чудове товариство! З ними разом
Поїде й мій Протей.
Ось він, до речі!
Входить Протей.
ПРОТЕЙ
О радісне кохання! О рядки
Солодкі, ніжні! О життя солодке!
Її рукою тут водило серце,
Тут — присягання вірної любові!
Якби ж батьки любовний наш союз
Благословили й згодою своєю
Вмить повершили наше юне щастя!
О Джуліє, мій ангеле!
АНТОНІО
Що то за лист, що ти його
